Мабуть, немає на Прикарпатті людини, яка б не знала про екологічні проблеми Калуша та Калуського району. Знають про них також народні обранці, уряд і Президент. Але тим не менше, роки минають, а ситуація не вирішується… Екологічні негаразди навпаки дедалі більше накопичуються і будь-якої миті можуть спричинити катастрофу європейського рівня.
Шляхи вирішення окремих екологічних проблем знайти справді надзвичайно складно, але ситуацію із затопленням Домбровського кар’єру та хвостосховищ соляними розсолами можна вирішити досить легко. При подальшій бездіяльності ця ропа може потрапити у водоносні горизонти, але це можна вирішити навіть, так би мовити, з користю, пише «Нафтохімік».
У цьому, зокрема, переконаний директор «Калуської соляної компанії» Василь Петрів, який вважає, що настав час припинити тішитися марними надіями на реанімацію колишніх калійних гігантів та розпочати реальні кроки з використання природного багатства. А таким багатством, на його думку, є соляні розсоли, накопичені в кар’єрі та хвостосховищах.
Переробка розсолів – найкращий варіант вирішення проблеми
«Про проблему, пов’язану з неконтрольованим затопленням кар’єру, говорять досить давно, – розповідає В. Петрів. – Деякі науковці навіть пропонували будувати захисну стіну по всьому периметру Домбровського кар’єру. На мою думку найкращий варіант вирішення вищевказаної проблеми – переробка розсолів Домбровського кар’єру.
Свого часу, я відвідав італійські компанії, які мають позитивний досвід переробки розсолів та виготовляють необхідне для цього обладнання… Але проблема в тому, що і Домбровський кар’єр, і хвостосховище – це об’єкти, які належать ВАТ «Оріана», яка вже багато років перебуває у стані санації (на межі банкрутсва)».
Від того, коли завершиться процес санації, й залежить початок робіт із переробки розсолів. Щоб будувати завод із переробки розсолів, спочатку потрібно взяти в оренду чи викупити земельну ділянку, на якій розташовані кар’єр та хвостосховища. Наразі це, на жаль, зробити не можливо.
Одним пострілом вбити двох зайців?
На думку В. Петріва, переробляючи розсоли з Домбровського кар’єру та хвостосховища, можна було б, як мовиться, одним пострілом вбити двох зайців.
«Крім того, що при переробці розсолів, вирішувалася б екологічна проблема, одночасно розвивалося б і виробництво, – переконаний він. – «Калуська соляна компанія» володіє технологією, яка дає можливість розподіляти розсоли на окремі частини: калійні добрива та натрій хлор (технічну сіль), який, зокрема, потрібен «КАРПАТНАФТОХІМу» для виробництва хлору і каустичної соди. Цю сировину вони наразі привозять з Артемівська».
Щодо калійних добрив, то сьогодні агропромисловий комплекс України купує їх у Білорусі та Росії на суму до 250 млн доларів у рік.
На думку директора «Калуської соляної компанії», набагато вигідніше було б ці кошти направити в український проект, який забезпечить людей і місцями праці, і продуктами діяльності, крім того це цілком реально.
«З початком переробки розсолів їх концентрація у водоймах поступово б зменшувалася і в результаті дійшла б до такого рівня, що там можна було б створювати відпочинкові зони для людей, – ділиться думками В. Петрів. – Потенціал лікувальних властивостей наших солей ще недостатньо досліджений, але багато людей вже зараз купаються у соляних водоймах та відчувають від цього позитивний ефект».
Свого часу фахівці Івано-Франківського національного медичного університету досліджували вплив розсолів із Домбровського кар’єру та хвостосховищ на організм людини. На жаль, через відсутність фінансування довести дослідження до логічного завершення тоді не вдалося, але перші його результати свідчили про те, що вода із соляних водойм підходить для лікування суглобів, опорно-рухового апарату, псоріазу та інших захворювань набагато ефективніше за ту, яка, приміром, є у Солотвино.
Хто і коли «дасть зелене світло» на переробку розсолів?
«Найбільше в цій ситуації обурює те, що проблему можна було б вирішити одним відповідним рішенням Кабінету міністрів України, – резюмує Василь Петрів. – Але, на жаль, меркантильні інтереси багатьох чиновників переважають здоровий глузд. У результаті, уже 14 років доля «Оріани» залишається невирішеною».
Залежить частково цей процес і від місцевої влади. Адже одного разу вже вдалося переконати керівництво держави визнати територію Калуша та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району зоною надзвичайної екологічної ситуації. Якби було бажання і знання, то й тепер процес санації «Оріани» можна було б пришвидшити, але, на жаль, ні міська, ні районна влади, ні Івано-Франківська обласна адміністрація серйозно цим питанням не займаються.
