Океан Ельзи ніколи не просив державної підтримки. Ми завжди справлялись самі, сподіваюсь, справимось і далі.
Проте існують такі сфери культури, які в сьогоднішніх обставинах конче потребують допомоги держави. Наприклад, класична музика, музейна справа, театри, певною мірою, кіно.
Сьогодні навряд чи вони самотужки можуть не лише розвиватися, а й взагалі вижити. Та саме вони є одним із чинників формування повноцінної нації.
На жаль, часто, замість допомоги справжному мистецтву, державні агенції займаються дотаціями заскорузлого кітчу, та кумівським, корумпованим протекціонізмом. Про схожі проблеми говорить у свіжому інтерв’ю Влад Троїцький.
Можна багато в чому не згоджуватися у формі, та зміст зрозумілий: замість підтримки нових культурних трендів, створення середовища, в якому мають шанс з’являтися справжні генії, на офіційному рівні переважно культивується несмак і зводиться “Берлінський мур” між застарілою, бездушною, формальною “культурною” пропозицією та попитом спраглої до актуального мистецтва частини суспільства.
Хтось зауважить, що смаки купки київських, одеських, львівських чи харківських інтелектуалів це ще не смаки всієї України. Це правда. Але якщо йти за цією логікою, то скажіть, будь ласка, коли востаннє держава НАСПРАВДІ займалася питаннями культури, наприклад, в українському селі?
Так, регулярно проводяться незрозумілі творчі збори, фестивалі, бенефіси “корифеїв” та інші високозатратні, але беззмістовні формати заходів, що збереглися ще з радянських часів.
Але запитайте скільки сільських школярів бачили фільм “Тіні забутих предків” чи знають ім’я, історію Енді Воргола (він же Андрій Варгола)? Отож! Це не надто дорого, але вкрай, вкрай важливо.
Сьогодні, нарешті, пора громадянському суспільству та відповідальним за державну політику повернутись обличчям один до одного й почати чесний і відвертий діалог щодо культури.
Досить банальних слів від чиновників та концепцій на тисячу сторінок. Чіткі, зрозумілі, а головне щирі пропозиції завжди знайдуть підтримку. І це стосується не тільки сфери культури, а й усіх інших сфер також. Але для того, щоб такі пропозиції приходили в голову, не можна ставитися до держави, як до нічийної дойної корови. Бо з таким відношенням, і молоко закінчиться, і корова здохне.
P.S. Не шукайте в цьому пості жодної політики, просто наболіло. Прочитав інтерв’ю Влада і не зміг промовчати. Коли наболить більшості з нас, сподіваюсь, і почнуться справжні зміни.
Святослав Вакарчук, оригінал опубліковано в блозі музиканта на Twitlonger, пише УП. Життя.
