Минулого понеділка місто прощалося з 19-річним студентом Романом Гуриком. Не плакати було не можливо. Молоді батьки залишилися без сина, який загинув заради нашого з вами майбутнього. 20-го ввечері його застрелив снайпер. Перед тим Роман написав у соцмережі: «Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть». І зробив, як написав. Не втримуюсь від сарказму – на відміну від наших політиків.
Як наприкінці листопада нардеп Юрій Михальчишин рвався на сцену франківського Майдану? Непартійна молодь намагалась його не пустити. Та вони не знали, що мають справу з професіоналами. Бо прийшли політики, які майже насильно протиснули його на сцену. Перечити було важко, адже вони одразу дорікнули, що оплачують звук на сцені… Михальчишин вийшов і пообіцяв, що стане перед студентами, коли прийде час йти проти міліції. А потім пішов і зник.
Напевно, зробив навіть краще, ніж Ірина Фаріон, яка назвала Руслану технологією влади. Мовляв, без політиків все одно нічого не вийде.
Але слабодухі політики нічим не допомогли. Революцію рухали прості люди – відчайдушні, щирі, з характером. На відміну від політичних очільників.
Роман Гурик помер у четвер. Саме в той день, коли франківці виставили політикам претензії стосовно того, що людей ніхто не координує, не каже, що робити. Вони самі просили чіткого плану. Та політикам, певно, було не до того, вони вкотре готувалися до популістських рішень.
Найбільш цікаве й тому дискусійне питання на облраді – створення облвиконкому. Планували, що він підпорядкує собі виконавчу гілку, тож область зможе працювати без ОДА. Виникло багато запитань. Особливо щодо повноважень цієї структури. Адже дехто з депутатів вважав, що облвиконком має переобрати функції державної влади й навіть президента. Наприклад, призначати керівника обласних СБУ чи МВС. Як пояснювали депутати, в місті треба навести порядок. Хто б сперечався – коли з вулиць зникла міліція, а з’явилися молоді озброєні хлопці, то страшно стало усім. (Нагадаємо, із приміщення СБУ зникло багато зброї, цифру ніхто не називає). Навіть керівник обласного Штабу спротиву Василь Попович і той одягнув бронежилет. Шкода, що не забезпечив ними й решту франківців!
Чи рухало політиками бажання зробити краще? Навряд. Вони більше боролися за крісла. Саме тому й нічого не вийшло. Облвиконком так і не створили.
Головні сторони протистояння усім давно відомі – «Свобода» та Олександр Шевченко, а з ним – «ударівець» Микола Палійчук. Отже, поінтригували, і той виконком, напевно, відійшов у вічність.
Насправді післяпереможну гіркоту принесли не тільки смерті героїв чи інтриги політиків. Її принесли ще й опозиціонери та революціонери, які кожен зі свого боку намагаються відірвати свій шматок пирога. Одні їздять до «Епіцентру» за безкоштовними товарами, інші – вимагають у швейної фабрики безкоштовно пошити 500 одностроїв для самооборони, треті просто ходять до адмінбудівель і під загрозою спалення вимагають грошей. А четверті не мають часу та сміливості сказати щось першим трьом, бо чубляться за посади. Наразі – за посаду голови ОДА.
До речі, і з цим також усе не просто. Кандидатури вражають. Крім уже згаданого Миколи Палійчука, є ще люди від «Свободи». Наприклад, нардеп-мажоритарник Олександр Сич – на окрузі будуть перевибори, якщо він очолить ОДА. Або Василь Попович, який за три місяці керування обласним Штабом спротиву з усіх боків показав себе поганим організатором. Від «Батьківщини» – колишній комуніст Дмитро Шлемко та Олександр Левицький, чию манеру спілкування франківці вже назвали хамством.
Є ще представник «Батьківщини» Василь Гладій, але його в місті та області знають значно менше. Хоча зараз «не дуже знають» – це десь навіть позитив…
Нині багато говорять про те, що ми не маємо права зрадити пам’яті Небесної сотні. Треба жити по-новому. Але чи ми готові не намагатися дурити одне одного, як робили всі попередні 20 з гаком років? Готові почати з себе?
Comments are closed.