«Епохою поезії Городенківщини» назвав Орисю Яхневич краєзнавець, головний редактор літературно-мистецького альманаху «Ямгорів» Володимир Никифорук. На відзначенні 70-річчя поетеси він нагадав, що перший випуск журналу 1991 року відкривався саме поезією нинішньої ювілярки.
Понад 1000 віршів, десяток поетичних збірочок — з таким доробком підійшла до свого ювілею знана далеко за межами Прикарпаття Орися Яхневич. Та хтозна, чи вийшла б із неї поетеса, якби семирічна дівчинка не застудилася так, що хвороба міцно скувала її ноги й на довгі роки вклала в лікарняне ліжко. «Не скорюся», — сказала собі дитина. І ці слова стали девізом її життя.
Сивоволоса мініатюрна Орися Яхневич поволі, спираючись на милиці, заходить до Духовної світлиці Городенківської районної бібліотеки, де зібралися її рідні та шанувальники. Сестра-близнючка Мирослава і сім’ю створила, й онуків дочекалася. А радість скованої хворобою Орисі — її вірші та численні друзі.
За ошатним вбранням і не здогадатися, що триматися вертикально тендітній жінці допомагають пришнуровані до паралізованих ніг протези. Що покручені пальці вже не можуть тримати ручки. Племінник Іван Андрухович — її нинішня опора та опіка.
Ведуча свята Марія Сорока розповіла про творчий шлях ювілярки, який розпочався понад 50 років тому, а також про те, які випробування випали на долю уродженки села Семенівки Городенківського району. Про те, як скоцюрблена дівчинка насмілилася написати до якогось московського міністерства лист, де просила допомоги. Писала, що такою її навіть у труну не складуть. Терпіла болісні операції, коли ламали-вирівнювали руки й ноги. Щось ескулапам таки вдалося. Але ростом пані Орися залишилася на рівні семирічної дівчинки.
Привітали Орисю Яхневич голова обласної організації спілки письменників Євген Баран та перший заступник голови Городенківської РДА Ярослав Левкун. Із поетичними посвятами ювілярці виступили колеги Богдан Дичук і Мирослава Гродзінська. Вірші Орисі Яхневич зачитали її друзі Василь Виклюк та Орест Іванишин. А Марія Підлеснюк пригадала, як на інвалідному візку возила свою старшу подругу й родичку до місцевого клубу…
Лунали й пісні на слова Орисі Яхневич. Їх виконали вчителі й учні Семенівської школи, а також вокальний ансамбль «Дністрянка» із Незвиська, де поетеса заочно закінчувала школу.
Дякуючи усім за святковий настрій, Орися Яхневич розплакалася від щастя. Навзаєм почула подяку за вірші, які спонукають плакати й сміятися, а головне — не здаватися.
