Днями транзитом із голландського міста Утрехт до столиці Китаю Пекіну на заході України побували незвичні туристи. Подружжя Анке Крьонер і Девід Бернард три роки тому, після народження донечки-первістка, вирішили з’їздити до Китаю на спеціальному ровері. Подорожують поетапно, щороку вибираючи інший маршрут, який наближає їх до мети. Усі свої враження фіксують у блозі. Ось, якою вони побачили Західну Україну.
«…На митниці англійською не говорять. Є кафе, але кава там погана. Дорога не дуже зайнята. Люди махають нам услід із невеликих полів. Церкви із золотими куполами, прекрасні будинки й старі хатки. Жінки в хустках зі старомодним бантом на підборідді. А на одному полі бачимо людей із плугом та конем. Ми не в ЄС!
У готелі на шляху до Львова приємно й чисто, є басейн і сауна. Тут добре говорять англійською.
Ранковий Львів, ще не затоплений туристами, справив величезне враження! Люди добрі й зацікавлені, кава чудова, їжа теж. Якби вміли писати вірші, то присвятили б їх Львову.
Площа Ринок, будки зі справжніми сувенірами (думаю, що вони не зроблені в Китаї). Тут є кавова культура, тож маємо найкращу каву з поїздки. Леви, всюди – леви! Це місто добре досліджувати пішки.
Забронювали ніч у готелі. Сніданок не дуже свіжий. Я серйозно розмірковував над питанням – як таке може бути за 16 євро?
Львів позаду. Дорогою зустрічаємо багато велосипедистів, більше, ніж зазвичай. Виглядає, що субота в Україні — день їзди на велосипеді. Зустрічаємо людей, вони дивуються і махають нам, бачимо курей на фермах, коней і вози.
На заправці ОККО кава добра, але, на жаль, мало здорових харчів. Вафельного типу бісквіт, арахіс, кекси і «дієтична» кола. Прямуємо до Івано-Франківська – університетського міста, названого на честь поета Івана Франка.
На центральній площі — свято, сцена, співи. Я, на жаль, не зумів завантажити невелике відео, щоб усі зрозуміли, звідки беруться ці жахливі східноєвропейські заявки на участь у Євробаченні. Напевно, їм приємно це слухати.
В Айсо була гарна ідея, але сніданок у ліжко в цьому готелі – не варіант. Серйозно, кажуть, що його можуть подати лише о десятій, бо персонал ще спить після великого весілля напередодні. Ну, в мене сніданок був найкращий – пончик на заправці.
Знову велосипед. Церква з куполами, автомобілі «Лада», вільно бігають собаки. Ми циклюємо до Городенки, категорія – «типове українське село». Всюди сади, сади, і це дуже добре для небагатої країни. Городенка – дещо дитяча назва. Нагадує про нашу трирічну дівчинку, яка подорожує з нами у возику вже понад 700 км, і яка є частиною нашої команди.
Кожен день після прибуття – одне й те ж: як їхатимемо завтра? Беремо карту, прогноз погоди, Google Maps, Garmin і доступні готелі на booking.com/tripadvisor. Відповідь на це питання може зайняти досить багато часу, але загалом ми цілком задоволені нашим вибором. Минулої ночі хата в селі Лука була дійсно родзинкою свята. Люди добрі, з ентузіазмом! Сказали, що будуть слідкувати за нами на блозі.
Від Чернівців багато не чекали, але це – бомба! Колись австрійське місто, потім румунське, російське, німецьке, румунське, тепер українське. Бачили багато гарних місць, а ввечері прочитали, що місто відоме своїм університетом, який служив резиденцією митрополитів. Рушаємо туди – так! От, тут би залишитись і дивуватися з краси України! Саме в цей момент прийшло хвилювання щодо загрози від Росії. І хоча війна триває з іншого боку країни, це неможливо уявити!
Попереду Румунія, прощаємося з Україною. Повеземо з собою теплі свіжі спогади про цю особливу землю. Тут небагато добрих доріг, але я знайшов щось особливе, чого більше ніде нема. Крім того, люди, здається, настільки ж добрі, як і красиві».
Comments are closed.