Франківський художник Євген Самборський виклав у мережі відео на якому показано Музей мистецтва Прикарпаття, де підвальні вікна будівлі заклеїли його ж роботою, порізаною на три частини.
«В 2005 році мистецькою формацією «Форумс», що була заснована при Івано-Франківському обласному художньому музеї проводилась виставка під назвою «Репортаж». Я запропонував двом друзям Сергію Міщенко та Ользі Олексійчук зробити спільну роботу. Після виставки робота залишилась в художньому музеї. 19 листопада 2015 року, колега прислав мені кілька фотографії з коментарем «…раннім Самборським закривають шпари в художньому музеї», – пише Євген Самборський у дописі під відео.
«В ситуації появи фрагментів роботи на музеї, мені важко зрозуміти те, яким чином така інституція як художній музей, може дозволити собі порізати на шматки роботу художника, щоб закрити нею, вікна самого ж музею, – коментує художник. – Заклад, призначення якого культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам’ятко-охоронна діяльність дозволяє собі таке? До того ж, вони затулили вікна лицевою стороною роботи. Про що думали люди коли це робили?».
Самборський говорить, що жодних документів про передачу в фонд музею не підписували, але робота залишилась там.
«Говорити про те, чому я не забрав її тоді марно, факт лишається фактом, що робота була в них», – стверджує Самборський.
Також він стверджує, що це не перший випадок. Роботу Ігоря Перекліти, що мала би бути в фонді музею знайшли на смітнику. Також Ростислав Котерлін не міг повернути власну роботу з музею, виявилось що її там немає.
Як протест художник зробив на музеї інтервенцію в котрій висвітлив ситуацію. Він наклеїв на дошку оголошень афішу з підписом та збоку документацію роботи з коротким описом. Каже, відповів їхньою ж мовою.
«Репортер» зв’язався з директором Музею мистецтв Прикарпаття Михайлом Дейнегою. За його словами, з 2005 року Самборський не зв’язувався і не приходив за роботами, хоч працівники музею кілька разів телефонували до Миколи Джички, який був тоді куратором виставки “Репортаж”.
«Музей не є камерою зберігання, – говорить Дейнега. – Я виясняв, чому так сталося. Якщо було щось таке, то напевно по злодійськи це не робиться, а приходиться до директора і виясняється. А це я вважаю, підло і не гідно. Не треба на чомусь шукати сметани. Треба було спершу вияснити просто у директора, а потім вже щось робити. Картон знайшов наш робітник у котельні. Він так само не знав, що це є «шедевр» Самборського. Якщо Самборський вважає, що це його шедевр, то треба було ці шедеври позабирати».
Зараз на підвальних вікнах стоїть звичайний картон. Порізані роботи забрали.
