Міміка, жести, пластика тіла – все це вдається поєднувати актору, міму, майстру живої скульптури – Артуру Гульку. Франківець вже багато років займається цією справою, пантоміма для нього більше аніж робота. Артур Гулько розповів “Вежі” все про пантоміму – як реагують люди на мімів, чи складно бути непорушною та мовчазною скульптурою та які емоції криються за шаром гриму.
– Що для вас пантоміма?
– Я багато років працюю у театральній трупі Театру. З часом, я паралельно почав займатися пантомімою та живими скульптурами. Пантоміма – це мистецтво неговіркого жанру, а навчитися маніпулювати тілом дуже складно. Мова тіла відображає те, що коїться всередині. Це синтез акторського мистецтва, пластики та жестикуляції.
– Коли ви почали займатися пантомімою?
– У театр я прийшов, як актор танцювальної трупи, ким і досі залишаюсь. Десь у 2005 році з Рівного до нас «привезли» пантоміму. Цією людиною був – Андрій Кирильчук. В той час його дружина працювала головним балетмейстером Театру і взяла мене у команду. Вони «заразили» мене цим видом мистецтва. Мій перший досвід мімом був на відкритті автомобільного салону у Хмельницькому. І досі пригадую ті відчуття, той «мандраж». Тоді найважче для мене було – це мовчання.
– Ваші виступи заздалегідь підготовлені чи спонтанні?
– Напрацювання звісно є. Вони дозволяють розвивати сценарій як завгодно. Часто буває, що вже під час виступу сценарій деформується.
– Де ви виступаєте? Які улюблені місця?
– Спочатку ми більше виступали, як класичні міми. З часом почали займатися і живими скульптурами. Різниця у тому, що мім – дуже динамічний і статичніший, а скульптура стоїть нерухомо і мовчить.
– Що вам більше до душі, мім чи жива скульптура?
– Для мене вони однакові. У живій скульптурі момент нерухомості інколи мінус, але часто і плюс. Буває, перехожі провокують мене сказати слівце, та у мене не виникає бажання говорити, я стримуюсь. Трапляються кумедні ситуації, коли не витримуєш і смієшся, і це нормально та природно.
– Які згадуєте цікаві історії пов’язані із виступами?
– Здебільшого цікаві випадки трапляються із живими скульптурами. Для Європи це не дивина, а для нас – щось нове, тому часто люди лякаються. Коли ми стоїмо на вулиці нерухомі, перехожі вважають, що ми реальні скульптури і зупиняються для того, щоб зробити фото. Та коли помічають мої рухи – лякаються, підстрибують та кричать.
– Яка аудиторія вам найбільше імпонує?
– Найбільше люблю глядачів, котрі хочуть відпочити. Вони завжди веселі та відкриті. Здебільшого ми виступаємо на святкуваннях. Люблю коли вирує відчуття свята, тоді і увага гостей прикута до виступу.
– Чи виступали ви за кордоном?
– Наш перший досвід закордонної поїздки був у Голландію і одразу ми потрапили на Світовий чемпіонат живих скульптур. Ми були приємно вражені рівнем. У Голландії пантоміма – дуже популярна справа. Протягом року відбувається безліч тематичних фестивалів. Тоді це був і фестиваль і змагання. Переможці отримували кошти та запрошення на фестиваль наступного року. Було задіяно близько 200 локацій, у кожній – до десяти людей. Для нас це було щось неймовірне. Ми почали із Голландії, далі поїхали у Бельгію. Були ще у Румунії на фестивалі при театрі «Маска», також у Польщі.
– Чи складно працювати живою скульптурою влітку?
– Ми намагаємося перебувати у тіні, а також не працювати в обід. Живі скульптури здебільшого можна побачити зранку і по обіді.
– Де можна побачити вас у Івано-Франківську? Чи немає на меті популяризувати цю тему у нашому місті?
– Хотілося б організувати фестиваль, на якому люди побачили б закордонний рівень пантоміми. Популяризувати хочеться, але для цього потрібно виховувати культуру людей. Коли ми приїхали у Голландське місто, у якому населення як у Франківську, дізналися, що у них є декілька шкіл живої скульптури. Діти з дитинства займаються цією справою. Ми розмовляли із мером міста, який розповів, що витрати на фестиваль великі, але захід себе виправдовує. Весь податок від продажу підприємців переходить на потреби міста.
– Які виступи чи елементи виступу є вашою родзинкою?
– У нашому репертуарі є чудові образи – «Козаки». Наші «Козаки» часто займають передові місця на конкурсах та фестивалях (Нідерланди, Румунія). Вважаю, що це наша найвдаліша скульптура. Для Європи «Козаки» – це щось нове. Також такі дійства, як: «Краса Рококо» та «Козак варить куліш». А ще образ – «Паперові люди». Він дуже символічний: сенс у тому, що будь-яка інформація у ЗМІ може в один момент згоріти вщент. Це наша індивідуальна ідея, повністю нова.
– Як вдається міму бути у гуморі, створити позитивний образ, коли у нього поганий настрій чи турбують проблеми?
– Що б там не було, я завжди на 90 % намагаюся переключитися. Переді мною є двері, за якими інший світ. Всі негаразди я залишаю за тими дверима. Якщо вже ситуація критична – виходити не варто взагалі.
– Чи демонструєте ви пантоміму своєму сину?
– Вдома я багато жестикулюю. Інколи перед роботою я гримуюся вдома і мій син називає мене «білим татком».
– Ви самостійно гримуєтеся?
– Так, все власноруч. Навчився самостійно, я відтворював образи із фотографій. Також багато чого мене навчив мій колега – Андрій.
– Яка у вас творча мрія?
– Хотілося б більше працювати, а також хочу власну творчу майстерню, де можна було б спокійно працювати, створити нові костюми та образи. Мрію організувати фестиваль живих скульптур.
Сніжана САМАНЧУК
Comments are closed.