304 дні в оточенні провели на бойових позиціях військовослужбовці Ігор з Івано-Франківська та Андрій з Луганщини. Понад десять місяців вони коригували роботу дронів, артилерії та мінометів, перебуваючи на території, яку росіяни вважають окупованою.
Після повернення з бойового виходу бійці проходять лікування та готуються до відпустки. Їхню історію розповіли у 128 окремій важкій механізованій бригаді “Дике Поле”.
Ігор — професійний будівельник з Івано-Франківська. Початок повномасштабного вторгнення застав його на роботі в Польщі. Він не одразу наважився повернутися додому, але зрештою не витримав. У квітні 2025 року його мобілізували. БЗВП, злагодження, знайомство з майбутнім напарником — і вихід на довгі місяці.
Луганчанин Андрій воює з 2023 року. За цивільною спеціальністю він електрик. І не простий, а екстракласу, додає з гордістю. До війни працював на Алчевському металургійному комбінаті. На момент окупації міста вже мешкав в іншому регіоні України. На Луганщині залишався лише батько.
Коли Андрій повернувся зі свого десятимісячного виходу, дізнався, що батько помер в окупації.
«Це сталося у березні, а повернувся я у червні. Хоча навіть якби не був на позиціях, усе одно не зміг би потрапити на похорон. Росіяни забрали й цю можливість».
Ігор і Андрій з теплом згадують свого командира. Кажуть, що постійно були на зв’язку. Щоночі отримували посилки з «великої землі» — батареї для рацій, воду та все, що просили з їжі.
«Могли замовити будь-що. Але ми з Ігорем любимо готувати, тому просили якісь інгредієнти: особливий кетчуп чи цибулю, щоб наші “ліниві пельмені” хоч чимось відрізнялися від макаронів або мівіни по-флотськи», — сміється Андрій.
Про те, що DeepState давно позначив Плавні як окуповану територію, вони радше здогадувалися. Російські штурмовики ховалися по підвалах, а всіх, хто намагався пройти повз позиції Андрія та Ігоря, знищувала мала авіація 128 бригади «Дике Поле».
«Найважчим був вихід. Не тому, що він був довгим — усю відстань ми подолали за день. Просто давно не ходили в такому темпі. Але вирішили: якщо вже є можливість, то не будемо ділити дорогу на два дні», — каже Ігор.
А потім була шалена евакуація на квадроциклах — на повній швидкості крізь кілзону. Навіть коли на одному з квадроциклів пробило колесо, швидкість не скидали.
«Ми були ошелешені майстерністю водіїв. Вражені роботою пілотів. Там стільки російської поторочі побито, що важко уявити. І коли ми доїхали, я подумав: ми і наші хлопці — реально круті».
Зараз Ігор і Андрій проходять необхідне лікування. Попереду — велика відпустка, а після неї нова служба в логістиці.
Втім, про цивільне життя вони теж не забувають. Фаховий будівельник і електрик екстракласу в часи майбутньої відбудови України — мабуть, одна з найкращих команд, яку тільки можна уявити.
