Вибачте, панове, я буду злою і грубою.
Вибачте, але проблюватися і вимити руки хочеться після ваших декларацій. Після всіх ваших колекцій статуй, ікон, гравюр, ролексів-патекфіліпів-вашеронів, римських монет, антикварних годинників і льохів з винами. І після яєць фаберже. Теж.
Нудить від ваших стопітсот квадратних метрів і гектарів на рило. Від домашніх збройних арсеналів – нудить.
Від гір кешу під матрацами. Від шмаття і телевізорів за ціною машини.
Нудить від 10 квартир бухгалтерки Луценко. І від семиметрової буди Кернеса – нудить.
Нудить не від того, що обзаздристися можна. А від усвідомлення того, скільки бабла ви не на нанотехнологіях заробили, а як би це висловитися – «підняли» і «намутили», коли дорвались і присмоктались до державної кормушки.
Нудить від того, що ми на повному серйозі, з економічними викладками тиждень сперечалися, з чого це раптом ви там розщедрилися підвищити «мінімалку» до 3.200 грн. Нудить від того, що тільки заглянувши під ваші матраци, зрозуміли, що «мінімалка» – це була кістка. Обгризена кістка. Недоїдки, які кидають з панського столу холопам – щоб слиною не вдавилися. Або собаці – щоб відволіклася на час, доки злодії винесуть з чужої хати барахло.
Я думала, що після моральної потворності Межигір’я, моральної потворності Пшонки, що марив себе то Цезарем, то Наполеоном, цю країну складно чимось здивувати. Та дарма. В цій країні набагато більше, ніж навіть я цинічно думала, дорослих чоловіків, у яких живе маленький потворний наполеон, маленький потворний цезар, маленький потворний пшонка. Сотні дорослих пихатих, жадібних, цинічних, безпринципних і лицемірних чоловіків, у яких є своє маленьке дорогоцінний межигір’я. Свій маленький «портрет пшонкою». З головою, увінчаною лавровим вінком і треуголкою Наполеона. Одночасно. І жінок. Теж.
Заглянувши до вас під матраци, «холопи» зрозуміють, що варіантів у них лише два – або змінити країну або поміняти країну. І прагматично вирішать, що змінити країну повинні не вони. А виНудить від чотириметрової висоти паркану, яким ви відгородилися від «холопів» в Хотянівці та Конча-Заспі, відхапавши під вілли шматки річки. Де раніше були пляжі, намети і рибалка. А тепер ваші вілли. За парканом довжиною в десятки кілометрів. За яким старі злодії затишно і мирно сусідять з новим. Ховаючись за спинами спільної охорони. В кілометрі від того самого потворного Межигір’я.
Ще нудить від страху. Від вашого, панове, страху. Від того, що слухаєте телефони тих, хто намагається заглядати під ці ваші матраци. Що читаєте чужі смски. Як вуайєристи, підглядаєте за чужим листуванням в месенджерах. Зламуєте мило. Цькуєте. Тролите. Утримуєте армії ботів, які топлять за вас в коментарях і соцмережах.
Ви правильно боїтеся. 40 мільйонів людей, яких ви тримаєте за холопів, вчора побачили всього лише маленький шматочок ваших яєць фаберже, вашеронів і статуй. Побачили і вже офігіли. А в понеділок або вівторок, коли декларації здасте ви всі, вони побачать все. Тому що про ваші яйця і статуї напишуть всі сайти, газети і журнали. З прізвищами, іменами та фотографіями. Тому що в режимі «напаскудити на голову політичним опонентам» ваші яйця покажуть по всім телеканалам. Покажуть навіть у самому глухому гірському селі, де немає інтернету, але точно є 1+1 та Інтер.
Потііііім… потім ви можете судитися і доводити, що е-система – глючна, з багами, лагає, зламали, ключ вкрали і т. д. Це вже неважливо. Важливо, що до того часу всі – всі – побачать, що там у вас заховано під матрацами.
О, ці люди, яких ви штовхаєте займатися вуаєризмом, не зрадіють від того, що там побачать. І – боюся і сподіваюся – остаточно зрозуміють, що варіантів у них реально всього два. Змінити країну. Або – поміняти країну. В сенсі місця проживання. І, думаю, багато хто з них прагматично вирішить, що змінити країну на якусь іншу – повинні не вони. А ви, панове.
І не треба кидати цим людям «сам дурень» і вимагати пред’явити свої декларації. Більшості з них пред’явити вам нічого. Нічого, навіть якщо у них під матрацами теж щось там є. І винні в цьому тільки ви, панове. Ви. Тому що, набиваючи під матраци долари і яйця фаберже, це ви – ви – 25 років створювали умови для того, щоб загнати їх під плінтус, в сіру зону, в якій не можна, залишаючись чесним, комусь заробляти, а комусь просто виживати.
І останнє, від чого нудить. Від усвідомлення того, що після цього принизливого для всіх сеансу ексгібіціонізму (для вас – бо вам доводиться ховати, а для інших – тому що дивлячись на ваші фаберже, вони відчувають себе ще більшими жебраками) – так от після цього у вас, панове декларанти, варіантів теж, боюся, залишиться всього два. Або ви закриєте цим мільйонам ще трохи більш прозрілих людей рот. Або ці люди закриють вас.
*У кого в е-декларації мільйони, зароблені не на схемах і відкатах, а на нано-, мікро- і мізках – пробачте і не сприймайте на власний рахунок. Дзвоніть. Ми розповімо про ваш кейс всій країні. Вона має право знати своїх героїв в обличчя.
