Дмитро Лазуткін: «Про плани кидати позиції і йти на Київ ніхто не говорить…»

Цьогоріч традиційний чотириденний літературний фестиваль «Meridian Czernowitz» зайняв у Чернівцях 14 міських локацій, вчергове об’єднав і митців, і видавців, і книголюбів. Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Ірина Цілик, Андрій Любка, Катя Бабкіна, Дмитро Лазуткін, Таня Малянчук – далеко не повний список учасників фесту з України. Плюс ще десяток літераторів з-за кордону: Богдан Задура (Польща), Ліза Ельзессер (Швейцарія), Яель Глоберман (Ізраїль) та інші. Така собі буковинська мультинаціональність.

Одним із найцікавіших перфомансів виявилися проект «роздІловІ» Сергія Жадана та Олі Михайлюк, а також новий альбом Юрія Андруховича з «Karbido».

Можна було стати свідком дебатів довкола цісарської доби, послухати сучасну поезію та прозу в авторському виконанні або ж просто посидіти з письменниками на каві. «Репортер» так і зробив – з поетом, волонтером і телеведучим Дмитром Лазуткіним, який саме презентував свою «Червону книгу»…

– Дмитре, як волонтер ви часто буваєте на Донбасі. Що кажуть бійці про ситацію в тилу, особливо про владу?

– Чимало військових і нацгвардійців висловлювались не надто схвально щодо дій керівництва країни. Це стосувалося і економічної ситуації, і подій на фронті. Але, незважаючи на це, практично всі сходяться на тому, що будь-які претензії до влади не мають розхитувати країну зсередини. Про плани кидати позиції та йти на Київ ніхто не говорить. Принаймні, поки ворог не буде переможений…

– У «Червоній книзі» є багато портретів і відчуттів сучасної України. Як ви ловите ці моменти?

– По-різному буває. До прикладу, «Польова кухня» – це те, що написано протягом останніх двох років, ясна річ – під враженням. Але є там і тексти, що з’явились давно, але вміщують якісь передчуття і пророцтва, тож дотичні й до нинішніх подій. Наразі ми всі вчимося жити у стані війни і кожен рятується, як може: хтось тікає від реальності, хтось стає громадським активістом.

– А ви?

– Допомагаю, як можу: беру участь у заходах зі збору коштів для військових, при нагоді сам їжджу як волонтер у зону АТО. Ну і звісно ж, намагаюся сам для себе скласти загальну картину подій, настроїв, емоцій. Вона не завжди співпадає з тим, що можна побачити по телевізору. Все ж війна – це величезна, дуже болісна травма для кожного, кого вона зачепила хоч трохи. І нам із цим жити ще довгі роки.

– Поділ на схід і захід, який нам так довго нав’язують політики, – він є, збільшився, зменшився?

– Розподілу як такого немає. Втім, всюди є свої особливості та відмінності. Так, наприклад, у Запоріжжі чи Дніпропетровську деякі люди здивовано озираються, почувши українську мову. Втім, багатьом із них це не заважає бути патріотами. Так, за великим рахунком, спільного набагато більше, ніж того, що нас роз’єднує.