22-річна хмельничанка Богдана Садомська втратила тата. 48-річний Едуард Садомський 4 квітня загинув в російсько-українській війні у Харківській області, в Ізюмському районі. Донька тужить за татом, бо вірила, що він повернеться живим. Міна, на якій підірвався його автомобіль, миттєво обірвала його життя, а Богдану зробила напівсиротою.
Я живу в умовах абсолютно іншої реальності. І коли кажу, що з Хмельницького, то більшість людей, з якими я до цього часу не була знайома, вважають, що під відносно мирним небом ми не відчуваємо війни. Але багато з нас відчули цю війну досить гостро, і впродовж трьох місяців якраз ті, хто мене знають, називають мене донькою героя, – розповідає Богдана.
Згадуючи, що любив тато, перш за все говорить про квіти. Бо він дуже любив природу і садити на дачі різні незвичні рослини, дерева і квіти. Тепер парну кількість квітів Богдана з родиною приносять до фотографії тата у центрі Хмельницького на Алеї Героїв.
Зібрався й пішов
24 лютого, каже, вона пішла на роботу в шоковому стані. Едуард Садомський на той час був приватним підприємцем, а наступного дня пішов у військкомат. Богдана була єдиною у родині, хто підтримав це його рішення.
Зранку 25-го лютого, досить рано, зібрався і пішов. Мама та інші родичі не знали, куди він пішов. Повернувся у військовій формі, з сумкою і сказав: «У мене є 7 хвилин на збори». Мама почала дуже плакати, просила не йти, а він віджартувався: «Танкістом буду», – згадує дівчина.
Його призначили у танкові війська, хоч у 1994 році служив у десанті. Богдана вважає, що так сталося через хаос, який панував на другий день вторгнення. Пам’ятає, не мала жодного сумніву, що батько повернеться живим.
Читайте: Стало відомо про загибель ще двох захисників з Прикарпаття
У тата щодня була одна фраза: «У мене все нормально». В понеділок зранку (4 квітня, – ред.) він подзвонив десь о сьомій ранку, запитав, як у нас справи, сказав своє коронне «У мене все нормально», але вперше додав – «Поки що».
Ввечері того ж дня він не подзвонив. І наступного ранку теж. А потім їй зателефонував дядько.
Сказав, що забере мене з роботи. Я дуже здивувалась, запитала: «Що сталось?». Почула, як він плаче. І він сказав: «У тебе більше немає тата». Вони їхали на завдання і, повертаючись, наїхали на міну. Побратима, який був з ним в машині, просто викинуло, він відбувся контузією, а тато загинув миттєво.
Едуарда Садомського посмертно нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеню». Біль від втрати тата, каже Богдана, щодня загострюється. Час від часу бере до рук телефон, щоб подзвонити, а через декілька секунд згадує, що батька немає. У пам’ять про нього, зокрема, ходить до кав’ярні, де разом пили каву. Вона далеко від дому, але піти саме туди для доньки Героя принципово.
Дощ і люди на колінах
З Едуардом Садомським прощались у селі, де він мав будинок і ставок, а також у Хмельницькому, де жив з родиною. Того дня, згадує Богдана, йшов дощ.
Йшов дощ, і люди стояли на колінах. Труну, я раніше так гостро не помічала, хоча часто бувала на прощаннях, накривають прапором, і коли виносить ритуальна служба, грає гімн. Я ніколи не думала, що державний прапор може боліти, а гімн може звучати, як поховальний марш. Але вони мені тепер насправді дуже співзвучні.
Для дівчини важливо, щоб героїв знали, пам’ятали та згадували поіменно. Сама ж згадує, як два роки тому зробила перший у житті стрибок з парашутом. З татом.
Читайте: Притулок і гуманітарка. Як «Бандерівський схрон» допомагає у війну
Перше, що я планую зробити після перемоги, – це таки стрибнути з парашутом. Мені дуже хочеться зробити це в Болграді, на Одещині. Там у 1994 тато закінчив службу в повітряно-десантних військах.
Послухати розповідь Богдани Садомської:
Авторка: Анна Добрань
Матеріал створений в рамках Школи воєнного сторітелінгу від Souspilnist Academy і Фундації Суспільність
Росіянку, яка мешкала у Франківську, засудили через пропаганду СРСР
