Аж почавши вивчати ботаніку, я усвідомив, наскільки далеким від нашого розуміння є Божий задум, пише Тарас Прохасько в черговій колонці на порталі Збруч.
Є люди такі, які все незрозуміле вважають дурним, серед таких людей багато противників нового мистецтва і ще більше атеїстів, бо для таких прийнятним є тільки те, що вони можуть самі собі пояснити, виходячи із власних здатностей розуму.
Є люди, для яких незрозуміле стає ствердженням власної малості, величі задуму світу і дає життєву силу до розвою того свого зерна, в якому вже все є, якому треба дати можливість перетворити принишклий імпульс на виростання дерева.
І одні і другі потрібні, бо і одні і другі проявляють певні властивості, передбачені для людей.
Наштовхнувшись на ботаніку, я вперше відчув, що раціонального пояснення існування мільйонів видів нема, вони існують не для того, щоби щось, а тільки тому, що хтось хоче, щоби вони себе виявили.
Кілька моїх літів (літ, літей), проведених з мамою у санаторійних для неї місцях, нас супроводжували дві книжки, які мама намагалася осягнути, і одна, яку мав би подолати з її допомогою я: енциклопедичний словник математиків, основи генетики і Шатцінзель (стівенсовий «Острів скарбів», адаптований для початкового рівня вивчення німецької).
Закони спадковості і мінливості наклалися мені на інтелектуальну біографію Ґауса, острів скарбів чужою мовою додав усьому п’янкого духу авантурництва.
Колись Маркус Млинарський писав: може виявитися, що сенсом усіх наших екзистенцій, усього буття є рекомбінація. Витворення якогось тексту шляхом тривалих генетичних рекомбінацій-кроків. Рекомбінацій, які через безліч спроб, незліченність непевних зрушень повинні привести до конкретної задуманої кимось структури.
У такому разі тотальний генетичний текст, який ми втілюємо і дописуємо – уже достатній привід для того, щоби бути і його носієм, і співавтором, і сховищем.
Отже, проявлятися і давати проявитися якнайбільшій розмаїтості властивостей.
При цьому варто мати на увазі, що відсутність певної властивості є не нічим, а проявом наявності відсутності: те, чого нема, несогірше проявляється у саме такий спосіб.
Рекомбінації стають потентнішими, швидшими і цікавішими, коли кишать мутації.
Щоби мутації мутилися, потрібно багато того, що люди називають злом, бідою, нищенням, забуттям, смертними гріхами, загрозами і несприятливими умовами існування.
Винищення середовища – в тому числі, затруєння місця перебування теж, ландшафтні покручі – якнайліпше.
Як написано на однім мурі: кури, бухай, рожай дебілів.
Пишемо собою надлюдський епос.
Хто його буде читати, виправить лише поодинокі умлявти.
Думаючи про геній Ґауса і про роман генетики, в якому Ґаус зумів підгледіти кілька абзаців, я зрозумів, що поєднує мене із генієм, чому геній має бути вдячний мені за те, що я зробив. За законами ймовірності для того, щоби сталося щось – скажемо так – видатне, мусить відбутися, проявитися незмірно більше всього посереднього і безглуздого. Тож я – проявивши і втіливши свій фраґмент генетичного тексту, свою комбінацію попросту беру на себе великостатистичний прояв невдатності, уможливлюючи таким чином рідкісностатистичний вияв генія. І я не один, нас багато, ми, проживаючи невиразне життя, дозволяємо цим проявом не робити вже такого комусь іншому.
Ґаус – великий анальгетик. Проявляйся, каже, таким, як тобі написано. І давай проявлятися всьому, що того чекає. Вписуйся. Редагуй і коректуй. Комбінуйся, рекомбінуйся і мутуй. Бо кожен волос, кожен голос, кожну піщинку, кожен звук і буквосполучення пораховано. Якщо вдасться їх проявити, перевести з тексту у світ, а тоді знову повернути у текст.
