Прикарпатський гурт «One West» недавно повернувся з Піднебесної. Майже півроку вони виступали в Китаї на різних фестивалях, відкриттях, весіллях, у клубах.
Про музичні заробітки у Китаї за горнятком зеленого чаю розповідає вокалістка гурту «One West» Юлія Нагірняк. До речі, дівчина сама схожа на китаянку – маленька, тендітна, з довгим чорнявим волоссям. Сміється, що коли їх зустрічали в аеропорту, то були неприємно здивовані, мовляв, чого так схожа на китаянку? Її навіть хотіли перефарбувати на білявку. Юля каже, що в китайців особлива любов до європейців, зокрема блондинів та ще й блакитнооких. Також у них популярні розважальні програми, які організовують різні агенції та запрошують на роботу музикантів з Європи.
Прикарпатці виступали на розкішному весіллі у готелі «International»
Саме так у Піднебесну прикарпатці й потрапили – через свого клавішника Юрія Бойка, якого одне з тамтешніх агентств запросило на роботу. Той сказав, що взагалі має цілий гурт із власною програмою: авторськими піснями та каверами (переспівами) відомих хітів. І замість одного до Китаю полетів цілий бенд – Олег Макарчук, Юрій Бойко, Богдан Дорундяк і Юля Нагірняк. Інші учасники гурту – Андрій Романів та Петро Лазоришин залишилися вдома.
Музиканти працювали у місті Ченду провінції Сичуань, виступаючи на різних шоу, відкриттях, фестивалях, у клубах і навіть на весіллях.
Юля пригадує перший виступ на грандіозному щорічному фестивалі в шести годинах від Ченду.
«Здивувало, що після виступу до нас підходило багато людей, аби сфотографувалися, – говорить вона. – Відчувалася цікавість до європейців. Ще помітила, що китайці дуже стримані, вони майже не показують свої емоції. Наприклад, аплодувати чи свистіти у них не прийнято. Хоча підходили до нас, мовляв, ми молодці, гарно співаємо».
Олег Макарчук, Юрій Бойко, Богдан Дорундяк і Юля Нагірняк п’ять місяців музикували для китайців
Для китайців музиканти виконували кавери, також, кажуть, вдавалося виконувати і свої англомовні пісні, які теж гарно сприйняли. Крім того, вдалося вивчити дві китайські пісні, що було ой, як нелегко, особливо Юлі.
«Їхня музика своєрідна і вони її також дуже люблять, – говорить дівчина. – Насправді вони не настільки вже й багато споживають із Заходу, як здається. Своє вони дуже цінують і люблять. Ми теж пробували співати українською. Публіці сподобалося. Китайською Україна буде – Укулен. Про нас вони знають лиш те, що в країні війна. Хоча, ми там познайомилися з деякими китайцями, які знали пісні Лами. А одного разу почули, як дві китаянки співали й танцювали під «Дикі танці» Руслани. Було дуже приємно».
У Китаї люди не надто переймаються своїм зовнішнім виглядом, тобто тим, у чому вдягнені. А от здоров’ям – дуже. У парках багато спортивних майданчиків, тенісних кортів, багато вуличних тренажерів. От, іде людина на роботу, стала – позаймалась кілька хвилин на котромусь із них – і знову пішла.
Ще її здивували тамтешні манери людей, тобто їх відсутність. Каже, можуть собі плювати у приміщенні, палити чи кинути сміття.
Щодо дорожнього руху, то, за словами Юлі, – страшне»!
«У них ніби й немає правил, – розповідає вона. – Вони женуть і постійно сигналять, але, що цікаво, – нема аварій. Дуже багато мототранспорту – таких собі дирчиків. Половина їх на бензині, а половина на електриці. Для останніх на будинках встановлені розетки, аби підзаряджати».
Середня заробітна плата в місті Ченду – 3,5 тисячі юанів (понад 12 тис. грн). Аби поїсти в кафешці, треба заплатити – 10 юанів (35 грн). Юля сміється, що, певно, перше слово, яке вивчили, було «буяо ладжо», тобто – не дуже гостре.
«У провінції, де ми були, – найгостріша їжа в цілому Китаї, – пояснює дівчина. – Рятувалися соєвим соусом. А загалом страви мені сподобалися. Ще у них такі популярні ласощі – відварені курячі лапки в карамелі – їдять їх постійно, а ще – різних личинок, жучків чи змій на паличках».
У вільний від виступів час прикарпатці досліджували найвизначніші пам’ятки Піднебесної. «У провінції Сичуань є найбільший дослідницький центр з розведення великих панд, – розказує Юля. – Він величезний! Там дуже класно, панди загороджені бамбуковими загородами. Емоції зашкалювали. Вхід коштує 60 юанів, і можеш ходити хоч цілий день. Відкриттям для мене були червоні панди. Вони маленькі, щось середнє між лисичкою і єнотом».
Вразила і неймовірна архітектура храмів. Наприклад, у містечку Лешан є видовбана у скелі 71-метрова скульптура Буди.
«У тебе просто шок – як монахи могли таке зробити?! – із захватом розповідає дівчина. – За легендою, саме цей «скельний» Будда – з майбутнього, він чекає, коли людям буде геть зле, а тоді прийде і врятує людство. Там цілий парк з храмами та їхніми святинями. Я туди двічі їздила, одного разу було замало».
Зараз, говорить Юля, дивно повернутися у спокійний та затишний Франківськ з п’ятнадцятимільйонного міста зі скаженим рухом. «Не можу сказати, що я сумую за тим, але чогось не вистачає», – сміється.
За словами Юлі Нагірняк, до цієї поїздки вона сприймала музику як хобі, а зараз ставиться до цього серйозніше. Окрім здобутого досвіду та вражень, музиканти привезли з собою й нові пісні – їх надихнула Піднебесна.
