Минулої суботи у громадському ресторані «Urban Space 100» Євген Глібовицький розповідав «Який Івано-Франківськ потрібен Україні?». Цікавих прийшло чимало. Переповімо, на нашу думку, найосновніше.
Євген Глібовицький, замість досьє. Експерт з довготермінових стратегій. Займається дослідженнями цінностей. Є учасником Несторівської експертної групи (візія для України 2025), Унівської експертної групи (візія для Львова 2025), дніпропетровської групи DYB (стратегія 2030), ініціатором та експертом групи із розробки стратегії для Киргизстану.
Urban Space 100. Свою доповідь Глібовицький розпочав з того, що привітав франківців з відкриттям першого громадського ресторану. Сказав: «Круто! Інші заздрять».
А далі – витяги з лекції.
Підйом і рух. Для мене Франківськ є дивовижним місцем незакритих проспектів, переважно дорогою звідкись кудись. І останні пару разів виходило так, що Франківськ для мене був тою точкою, куди їхалося. І всі ці речі, які зараз тривають – обговорення, «Тепле місто», логотип – показують, що місто прокидається і рухається. Мені здається, що Франківськ стоїть на тому роздоріжжі, в тій точці, де докладене мале зусилля може мати великий ефект.
Підприємливість. У 2009 році робили дослідження цінностей прикарпатців на замовлення тодішнього голови Івано-Франківської ОДА Миколи Палійчука. Тоді в області був зафіксований найвищий в Україні рівень підприємливості мешканців. При цьому в самому Івано-Франківську показник був просто аномально високим – 70 %.
Підприємлива група – це люди, які дадуть собі раду, які швидко акліматизуються до різних контекстів, завжди зможуть зайняти активну позицію і щось зробити. Це не означає, що вони є бізнесменами.
Отже, всередині міста сидить величезна спроможність, потенціал до реалізації. Він є, але поки що не знаходить собі вихід.
Традиції. Ще один показник, за яким Франківськ є першим в Україні – відвідування церков. Це не стільки віра, скільки традиція. Іншими словами це місто – один із найсерйозніших центрів традиційності України. Але таке не матиме зараз серйозного запиту в центрі країни.
Хочу дати приклад того, як тривало відбуваються зміни модернізаційного характеру в світі. Є сторона, яка представляє традицію – має бути, як було колись. І є ліберальніші сили, які кажуть – має бути по-новому. Вони між собою конкурують. З цієї схеми є кілька винятків, наприклад, сучасна Туреччина. Умови її розвитку дуже сильно нагадують умови розвитку Західної України.
На виборах у Туреччині перемагали ісламісти, військові робили переворот і так було постійно до початку 1990-х. Тоді ісламісти збереглися при владі. Це був той дивовижний випадок, коли ті, що представляли силу традиції, в той самий час казали, що потрібне оновлення, нова економічна політика. Тому відбувся синтез традиції з модерністю. Це забезпечило бурхливий розвиток Туреччини за останні 20 років.
Ситуації в Західній Україні і Туреччині подібні тим, що і там, і там ми маємо сили, які водночас представляють собою традицію і проявляють свою модерність.
Франківськ раптом опиняється в унікальній позиції. Тому що саме тут є ота концентрація, яка дозволяє поєднати дві площини – традиційну і підприємливу. Іншими словами, якщо ти українець і патріот, то піди і зарадь собі. Якщо ти не хочеш собі зарадити, то ти не патріот! І цей сенс, який то тут, то там дуже яскраво проявляється у Франківську, буде якийсь час обговорюватися і, можливо, виникне як основний.
У чому проблема? Якщо ми говоримо про цей шалений рівень підприємливості, то він має знайти свій спосіб прорватися, показати себе. Я прикро вражений з того, наскільки Франківськ не відкритий для решти країни. Сюди важко доїхати фізично, немає жодної доброї дороги. Важко купити квитки. Потяги будуть незручними. Я поселився тут у хорошому тризірковому готелі й заплатив 15 євро за ночівлю зі сніданком. Такий самий готель десь у польській провінції коштуватиме щонайменше втричі дорожче. Це означає, що немає достатнього руху.
Тому перша річ, яка може вивільнити цю спроможність, яка є в Івано-Франківську, – дороги. Друга, більш фундаментальна – якість освіти. Критичне мислення погано пов’язується з традицією. І ці дві речі (дороги та освіта) не дають розвинутися підприємливості, тобто нівелюють стратегічну перевагу, яку має місто.
Зона безпеки і перспективи. Франківськ, дивлячись з Харкова, Запоріжжя, Одеси чи Києва, виглядає як безпечна територія. Він знаходиться в зоні, де мешканці відчувають більший рівень безпеки. Що це означає? Є шалені передумови для зростання, передумови для вивільнення підприємницької енергії, для того, аби місто стало важливим економічним центром. Зі світової історії маємо приклади, що не треба бути найбільшим містом, аби стати діловим центром. Комерційний Франкфурт – не найбільше місто Німеччини.
Франківськ має добру перспективу. Все, що треба зробити, – це виставити правильний порядок денний, на якому будуть стояти правильні пріоритети.
Чому Львову вдалося? За останні 10 років зміна якості відбулась у Львові. Ми бачимо результат. Там підключилася громада. Міська влада не є останньою інстанцією, яка приймає рішення стосовно міста. Є багато інших сторін, які беруть участь у підготовці рішень та їх ухваленні. Зокрема бізнеси, об’єднані в асоціації. Також є експертні середовища, які затребувані та мають відповідний рівень поваги.
Мене завжди у Франківську дивує одна річ. Я майже не бачу на якихось інтелектуальних подіях викладачів місцевих університетів. Вони б мали створювати інтелектуальне тло. У Львові цим займаються. Тут я цього не бачу.
Чому Львову вдалося? Бо там включені всі, хто може бути включеним. І це постійна присутність. Будь-якій політичній партії важко монопольно захопити владу і самостійно вирішувати наліво-направо. Бо весь час буде з’являтися якийсь голос знизу і казатиме: «Ні, нам це не підходить. Має бути так і так».
Якщо дивитися на цінності франківчан, побачивши можливість, франківець швидше піде і зробить бізнес з цієї можливості. Львів’янин буде довше чекати. Іншими словами рівень зарадності у Франківську вищий, ніж у Львові. Принаймні ми це бачимо соціологічно. Чи це допомагає Франківську? Думаю, що так. У міста є можливість, треба її реалізувати.
