Андрій та Ірина Сеньки з Ямниці не уявляють свого життя без велоподорожей, навіть весілля гуляли на роверах. Молоді люди організували велоспільноту «Дорогами до святинь», об’їздили чи не всю Західну Україну та мріють видати книжку з паломницькими маршрутами, аби залучати молодь до здорового та духовного життя.
Андрій Сенько – вчитель фізкультури в Ямницькій школі, а ще дякує у церкві, Ірина – кравчиня. Андрій розповідає, що колись дуже переживав, чи майбутня дружина розділятиме його захоплення велоподорожами. «Ще й як!», – заходиться Ірина дзвінким сміхом.
Спершу веломандрування розпочав Андрій. Якось кілька років тому поїхав до друга в Галич. Так сподобалося, що захотілося ще кудись. Так, каже, вже їздив на Київщину, Черкащину, в Крим. Три роки тому Андрій заснував спільноту «Дорогами до святинь», залучив і майбутню дружину. Вони ще з кількома молодими людьми мандрують Прикарпаттям, Львівщиною, Тернопільщиною та Закарпаттям – від храму до храму. На ровері в Андрія завжди брелок із зображенням Святого Христофора, покровителя подорожніх.
«Я собі просто так десь їздив, а потім, якось не знаю, до Бога навернувся і почав популяризувати святі місця, залучати молодь, – пояснює Андрій. – Спершу десь ближче їздили, а потім далі й далі».
Молоді люди кажуть, що кожна їхня поїздка – це окрема пожертва, наприклад, за батьків, за родину. Зараз часто їдуть і моляться за мир в Україні.
«У тих намірах і поїздках помічаємо, що нам Бог допомагає, він ближче до нас, – говорить Ірина. – Ти звертаєш увагу на якісь маленькі чуда. За буденними клопотами ми того не помічаємо, не надаємо тому уваги, але ті дрібниці – вони не випадкові».
У дорозі, кажуть велопаломники, завжди є багато моральних і фізичних перешкод, але їх долаєш із легкістю, якщо є мета. Після таких поїздок людині відкривається щось важливе.
Першим своїм чудом подружжя вважає те, що вони знайшли одне одного. Ще до знайомства обидва хотіли піти в монастир, багато молилися…
«Я хотіла, аби Бог дав мені якийсь знак, чи правильно я роблю, – пригадує Ірина. – І кілька днів поспіль снився Андрій. Я його взагалі не знала, хоч він живе у сусідньому селі. Кілька років тому познайомились у монастирі у Язловці (Тернопільська область) на молодіжному християнському таборі. Він був такий, як і снився. Тоді він сказав, що організовує велопрощі, я приєдналася. Перша моя поїздка була на 100 км до Страдчу, Львівщина. Не відставала».
А місяць тому Ірина та Андрій відгуляли весілля, і хто б сумнівався – також на велосипедах. Навколо ратуші на роверах гасали і молоді, і дружки з дружбами. Цікаво, що пропозицію Андрій зробив Ірині у Гошеві, просто біля каменю, який привезли з Кани Галилейської. У цьому місті було весілля, яке вперше згадується у Святому Письмі.
Велопрощі, які організовують молоді люди, можуть бути як одноденні, так і на кілька днів. Розповідають, що минулого року був велотур Львівщиною, де відвідали 16 храмів. За чотири дні намотали з 400 км. Нерідко доводиться їхати і під дощем, але ніхто не хворіє, що також вважають чудом.
Цьогоріч мандрували на Закарпаття, в урочище Джублик. Кажуть, то унікальне місце. У 2002 році там двом дівчаткам з’явилася Богородиця. Згодом вони також бачили Ісуса та святого Йосипа. Місце стало паломницьким центром, а ще через рік на одному з хрестів з’явилася кров. Також зі Львова до Джублика встановлено найбільшу в світі Хресну дорогу – 300 км! Туди, кажуть Ірина з Андрієм, вони їздять щороку у травні.
У тривалі мандрівки беруть намети чи домовляються за ночівлю в монастирях. А ще дуже часто їх просто запрошують до себе місцеві. Велопаломники кажуть, що спеціально вибирають маршрут, аби їздити через села і якомога менше трасою, бо то нецікаво. У селах можна побачити унікальні речі, зустріти цікавих співрозмовників та поласувати черешнями, яблуками, грушами.
«У маленьких селах переважно старенькі живуть, то дуже тішаться, коли нас бачать, – розповідає Андрій. – Мають з ким поговорити. Просять, аби ми про них написали, щоб інші приїздили».
Андрій мріє написати дві книжки. Одну – про давні церкви Західної України, а другу – велопутівник святими місцями, де будуть описи маршрутів та інша корисна інформація. Каже, такого ще ніхто не робив.
Щороку під час закриття сезону, а закінчується він у них у листопаді, завжди підсумовують, скільки проїхали, згадують, що бачили та що для себе взяли. Так, минулого року намотали понад 3000 км, а цьогоріч вже з 2600. Але ще планують поїздки у Погоню Тисменицького району, в село Берлоги, що на Рожнятівщині. Кажуть, там також унікальне місце. У маленькому селі є стара церква, а там чудотворна ікона захована так, що й енкаведисти не змогли знайти, а насправді вона в церкві на видному місці.
«Можна, наприклад, поїхати до Маріямполя, – радить Андрій. – Там є руїни замку, чудотворна ікона, а ще красиві краєвиди Дністра, дуб Симона Петлюри та єдиний у Європі біблійний сад. Його посадили з чотири роки тому, там ростуть рідкісні дерева, які згадуються у Святом Письмі. Або вибратися на один день у Погоню, у село Липівка. Там старовинна церква, чудотворна ікона й цілюще джерело серед лісу. Все поряд. І таких гарних місць є дуже багато, що не треба далеко їхати. Хочемо, аби люди там побували, особливо молодь, і також для себе щось відкрили».
А ще Андрій та Ірина мріють об’їхати на велосипедах усі святі місця Європи – аж до Риму. Певно, об’їдуть.
