До Дня закоханих, 12 лютого, до Івано-Франківська завітає романтичний і харизматичний співак Павло Табаков. Переможець телепроекту «Голос країни» дасть сольний концерт на сцені обласної філармонії. Про кохання та війну, музику в тилу і на фронті, нинішню затребуваність української пісні – у розмові з «Репортером».
– Павле, що везете до Франківська?
– Гарну романтичну програму, яка називається «Тільки ти моя». Ця пісня вже стала візиткою Павла Табакова і хітом – на Західній Україні то вже точно. Тому програму назвали саме так. І буде ще багато нових композицій і багато романтики для закоханих. А ще саме у Франківську на моєму концерті, на очах у публіки, поєднається два серця. Але нехай це залишається інтригою до 12 лютого…
– В Україні війна. У вас не було побоювань, що романтичний концерт може бути не на часі?
– В історії так складалося, що без любові взагалі нічого не відбувалося. Навіть у часи великих війн були музика, натхнення, кохання. Я недавно переглянув ще раз історію про те, як Шостакович написав свою Сьому симфонію. Її виконували під час блокади. Музиканти навіть помирали від голоду, але тим не менше музика завжди жила. Тому я вважаю, що музика потрібна і людям обов’язково треба переключатися, бо інакше можна просто збожеволіти від того шквалу негативу, який на нас зараз виливається.
Ситуація надзвичайно складна, ми, артисти, їздимо в гарячі точки виступати і турами підтримуємо військових, але людям, які тут, на мирній території, так само треба переключатися. Власне, тому ці концерти потрібні.
– У вас є пісні на теми того, що відбувається в країні, – це і «Мирне Різдво», і присвята героям Небесної сотні. Чи будете виконувати їх на цьому концерті?
– Пісня «Небесну сотню, Господи, прийми» буде. Я розумію, що вона складна для такої романтичної програми, але вона буде обов’язково, бо це пісня-пам’ять, пісня-присвята. Щодо «Мирного Різдва» ще не знаю, бо різдвяна тема трохи вже відходить, ця пісня пролунала і у Львові, і у Києві, і в Коломиї та Червонограді, а також у Торонто, – всюди, де ми зараз мали концерти «Різдво для двох».
– Останній рік змінив дуже багато, а от ви, як артист, відчуваєте, що зріс попит на українську пісню?
– Я сказав би, що так, виріс, але не настільки, наскільки хотілось би. Бо все одно це залежить від мас-медіа, як вони будуть це розповсюджувати. Якщо буде справді введена на рівні держави квота на українську пісню, кіно, тільки тоді це все почне працювати. Бо зараз по суті працює на рівні сарафанного радіо – більше українського і т. д. Таке ми вже проходили – після Помаранчевої революції був період піднесення українського і квоту ніби підняли на 50 %. Але не так вона й працювала, бо радіостанції, які не хотіли крутити українську музику, вони її крутили, наприклад, переважно вночі. Тому я вважаю, що поки не буде правильних законів, поки не знайдуться люди, які поставлять це все на правильні рейки, нічого кардинально не зміниться.
Звісно, піднесення є, але тут більше працює такий антагонізм – давайте більше слухати українського, тому що ми проти російського. Люди йдуть на хвилі патріотизму, але не факт, що зараз з’явилося більше українського продукту, тобто він є, але не в такій кількості та якості, як би хотілося. Я сподіваюся, що з часом це буде мінятися, адже талантів в Україні – просто море.
– Про артистів і війну. Разом з іншими відомими співаками ви брали участь у турах «Підтримаймо своїх» – виступали перед солдатами. От наскільки їм зараз до музики?
– Я багато чув думок – «нащо військовим ваші пісні, навіщо їздите і витрачаєте час?». Вважаю, що це потрібно, бо бачив реакцію військових. Ми їздили і на схід, і на південь, підтримували наших вояків, співали разом із ними… Коли приїжджає багато відомих артистів, у них піднімається дух. Сама суть артистів – передавати емоції. І ті емоції, які ми подали, додають патріотизму, вогню, натхнення у ці непрості часи – в часи особистого вибору.
Багато було питань від них – а заради чого ця війна, інших. Хлопці хотіли на цю тему спілкуватися. Наприклад, у львівському госпіталі після концерту підійшли поранені та кажуть: ми дуже любимо ваші романтичні пісні, але хочеться пісень військових, а їх нема. Я кажу: хлопці, питання складне, але якби ми почали писати такі пісні півтора роки тому, то нас би ніхто не зрозумів… А вони говорять – а от ми воюємо і ховаємо своїх побратимів під російські пісні. Кажу – на жаль, така ситуація, українські пісні на цю тематику можна на пальцях перелічити, а Росія завжди була агресором, від Другої світової як почали писати ці пісні, так потім Афган, Чечня, і роками ці пісні крутилися. На жаль, маємо нині таку жахливу ситуацію, що треба писати й такі пісні, і я знаю, що багато українських авторів уже їх випускають.
– А ви думали щось написати на цю тему?
– Думав, але насправді це складно, бо треба відштовхуватися від того, чого прагне душа. Тут у кожного своє. Моя душа завжди прагнула співати про щось світле – романтику, любов. Але написалася, наприклад, пісня про Небесну сотню, до того ж так дивно. Після того, як почався Майдан, в артистів виник творчий застій, муза, яка витала над митцями, просто завмерла, ніхто не знав, куди рухатися. А потім мені написав мій друг Василь Фесюк із Чернівців, каже – Павле, у мене є гарний текст про Небесну сотню. Мені тоді вже показали кілька текстів, але щось не пішло. А цей одразу взяв мене за живе… Музика народилася за десять хвилин. А напередодні Різдвяних свят написав «Мирне Різдво» – пісню не про війну, а про мир, у якій є такі рядки, продиктовані часом: «Народився Бог один на всіх – і на Захід, і на Схід».
– Що далі – пісні, альбоми, волонтерство?
– Волонтерські акції – однозначно. Якщо в мене складається з часом, я на них підписуюся. Просто їх зараз так багато, що всюди встигнути фізично нереально. А щодо нових пісень, то я не впевнений, що це будуть альбоми, бо зараз складний час для їх випуску. Але гарні нові пісні однозначно будуть.
– Насамкінець – побажання для прихильників…
– Душевного спокою, аби кожна людина задумалася над тим, щоб зберегти свою душу, бо від цього дуже багато залежить. Мені запам’яталася фраза Матері Терези: молитва – це наше звернення до Бога, а інтуїція – це звернення Бога до нас.
Власне, якщо ми будемо слухати себе зсередини, то знайдемо дуже багато позитиву і багато правильних відповідей. Звісно, ще великої витримки та великої любові в серцях. Чим більше буде цієї любові, тим швидше настане мир на нашій землі.
