Традиційне гуцульське весільне вбрання – фактично кутюрний одяг: складний, багатошаровий, зроблений вручну, пишно оздоблений. Про те, як вдягалися гуцули на весілля, розповідає театральний режисер, народний артист України, генеральний директор і художній керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Ростислав Держипільський.
Ростислав Держипільський – людина, завдяки якій Франківський драмтеатр став явищем в українському культурному просторі та отримав статус національного. На вистави у Франківськ у мирні часи їхали з усієї України. Театр багато гастролював і за кордоном, а вистави, серед яких “Нація”, “Солодка Даруся”, “Енеїда” тощо, завжди проходили з аншлагами. Будучи етнічним гуцулом по материнській лінії, Держипільський оспівує красу та велич гуцульських традицій – і на сцені, і в житті.
Читайте: Рух опору й допомоги. Як волонтерить франківський драмтеатр (ФОТО)
Також у театрі надзвичайно активний волонтерський рух. Деякі актори не покидали його стін тижнями, щоб допомагати тим, хто цього потребував. Разом з тим, театр відновив вистави – дуже швидко після початку повномасштабного вторгнення. Перші покази проходили в бомбосховищі. Для тимчасово переселених осіб виділяли безкоштовні місця, а ще – “підвішували” квитки для тих, хто мріяв потрапити на виставу, проте не міг собі цього дозволити.
Традиційне ж вбрання, яке відіграє значущу роль у величі вистав “Гуцулка Ксеня”, “Гуцульське Весілє”, “Коляда та й плєс… ізпрежди віка” тощо, – ще один із засобів режисера закохати в Гуцульщину кожного та спосіб культурного впливу.
Кілька цікавих фактів про гуцульські костюми театру
Щоб створити образи акторів, запрошували консультантів. Але Ростислав Держипільський працював, спираючись також і на власний досвід.
У костюмерних скарбницях театру є справжні артефакти. У 1980-х, коли українського репертуару в Театрі фактично не було, ставили “Тіні забутих предків”. Працівники їздили горами та купували одяг просто зі скринь. Тоді це ще не перетворилось на потужний бізнес, і можна було купити, до прикладу, рідкісні цінні рукав’янки, жіночі сорочки з рясно розшитими рукавами (саме в такій виходить на сцену Марічка в “Гуцулці Ксені”. Сьогодні такі речі можна знайти хіба у краєзнавчих музеях та приватних колекціях – їхня цінність зросла в рази.
Зрозуміло, що не всіх акторів можна вдягти в автентичний одяг, проте виконавці головних ролей вдягнені якнайкраще. Держипільський каже, що мріяв би про унікальне вбрання ручної роботи для кожного: його око чіпляється за “звичайні” речі. Звісно, глядачеві ці нюанси непомітні – хоча б і з першого ряду.
Резиденти театру кажуть, що Держипільский знає про костюми все. Він, звісно, заперечує:
Не можу сказати, що знаю все. Щось – від баби з дідом, щось – сам вивчив.
Насправді в підготовці до вистав режисер перечитав багато літератури. Найґрунтовніша – праця Володимира Шухевича “Гуцульщина”. Саме з нею Олексій Гнатковський виходить на сцену в “Гуцульському Весілю”. Це величезний том на тонкому, майже біблійному, папері, який містить безліч відомостей про звичаї, традиції, життя та побут гуцулів.
Більше читайте у матеріалі від Vogue.ua
Друзі везуть допомогу. Як ковалі Норвегії та Швеції об’єдналися задля української перемоги (ФОТО)
