Михайло Голоднюк зробив серед свого подвір’я такий собі пластиковий парк атракціонів. Пенсіонер збирає пластикові пляшки по лісах, полях та річках, а вдома з того сміття робить справжню красу. Каже, екології добре, бо порядок наводить, око милує, а ще навчив селян пластик не викидати абиде, а привозити йому, бо знає, що з тим робити.
Село Гарасимів Тлумацького району, здається, розляглося лише в одну довжелезну вулицю – Українську, довжиною 5,5 км. Хати з одного боку – під горою, а з іншого – понад потік. І з назвою все просто. Прийшов колись якийсь Гарасим, облюбував собі місцину у долинці, бо затишно, вода близько, від вітру горби ховають, поля рівнинні та й поселився. Нині у селі понад 700 дворів. З-поміж інших вирізняється саме двір Михайла та Ганни Голоднюків. Вони живуть майже в кінці села. Їхнє обійстя видно здалеку, дивним поблискуванням чогось кольорового серед зелені. А блищить звичайний пластик!
Прикрашати своє подвір’я аплікаціями з пластикових пляшок 68-річний Михайло Голоднюк почав кілька років тому, відколи пішов на пенсію. Чоловік роками працював на місцевому вапняному заводі, а на старість знайшов собі таке захоплення, яке називає філософією. Ще й наголошує – у кожного має бути своя філософія, в нього – пластик.
А надихнули на те все, як би не дивно звучало – кури. Розповідає, що мав біля хати такий садовий трикутник, де посадив смородину, аґрус, виноград, а кури все залазили й обривали.
«Поставлю паркан, а то за рік-два перегнило, вітер подув, хитнуло – впало, – каже чоловік. – Вже мені то набридло. Подумав, що б то таке зробити, аби стояло довше? Мав на купі зібрані пляшки, подивився і в голову стрілила думка: «А як би з тих баклажок паркан зробити?».
І зробив. Каже – люкс! Не ламається, гарно виглядає, кури шкодити не йдуть. А ще пан Михайло запевняє, що той пластиковий паркан може стояти і з 300 років. Десь прочитав.
А паркан біля хати вже зробив у «більш художньому» стилі. Тут якісь квіти, узори, хрестики. Пан Михайло пояснює, що робив то, як вишивку.
«От шукаю собі якісь дурнички, а що робити?» – сміється пенсіонер.
Показує пальми, які поробив із коричневих та зелених пляшок з-під пива. Говорить, що трохи з ними треба побавитися – багато розстригати. Веде до ялинки, що виблискує на сонці, а взимку, каже, вона у нього підсвічується. Пластикове деревце прикрасив гірляндами з ковпачків.
«Люди вирубують ялинки, а я маю цілий рік, – знову сміється чоловік. – То також добре для природи. У мене цілий рік стоїть, така зелена, густа, гіби приймилась».
Ще не може нахвалитися триметровою писанкою. Розказує, як раз був у Коломиї, побачив там славнозвісний музей Писанку і собі захотів таке вдома. Працював над нею майже три роки, шукав кольорові баклажки від енергетиків. Один раз навіть спеціально купив два блоки, бо важко знайти.
«Вже Великодня субота, а я тут дріт натягую, мотаю, складаю, аби ще ефектніше було, то ще й гірляндою обкрутив, – розказує винахідник. – Але встиг. Люди вдосвіта несуть кошики до церкви святити, а в мене серед подвір’я писанка світиться! Чудуються».
Як те все робить? Пробиває пляшку, де треба, засилює дріт, прикріплює куди треба, і так складає якусь аплікацію.
А найцікавіше, що всі ті пляшки, з яких зроблені його витвори, чоловік назбирав по лісах, городах, полях і річках. Навів там порядок і місцевих навчив. Вони вже не везуть викидати пластик, а йому приносять. І назбирав пан Михайло того пластику по навколишніх місцях вже понад 6000 пляшок!
Дивну філософію чоловіка підтримує дружина – пані Ганна. Помагає пляшки збирати, стригти, складати.
Михайло Голоднюк хвалиться, що має багато замовлень від сусідів. Також хочуть, аби зробив їм загороду чи паркан. Розказує, що вже не дивується чужим, які зупиняються біля його хати.
«Приїздили раз канадійці, то все-все на камеру знімали, – згадує чоловік. – Так їм цікаво було. А мені як приємно, що людям якусь радість приношу. А як іде проща на Зарваницю, бо йти через наше село, то виходить навпростець і ближче. Старі, малі, ксьондзи зупиняються і всі фотографуються».
Зараз винахідник мріє зробити з пластикових баклажок альтанку. Вже в голові має технологію, як то робити і як вона має виглядати. Але єдина проблема – матеріалу вже нема, каже Михайло Голоднюк. Уявляєте, у Гарасимівці, в навколишніх лісах, полях, річках – вже нема пластику.
