Шансон для Едіт Піаф

Едіт Піаф (друга зліва) та Норберт Ґланцберґ (третій зліва) з друзями на Французькій Рив’єрі

Якщо ви скептично засміялися, то даремно. Краще подумати, як факт, який є стійкою підвалиною моїх нових асоціацій, міг би прислужитися Рогатинові, скажімо, в контексті розвитку регіо­нального туризму.

Якщо по порядку, то все виглядає так. Кілька років тому я працювала над невеличким проектом, метою якого було виявити забуті або й незнані у нас імена німецькомовних митців, які походять з Прикарпаття. Мій метод був простий – набирала в німецькому й австрійському google назви галицьких містечок й читала усе, що google пропонував у відповідь. І ось, набравши слово Rohatyn, прочитала таке: «Норберт Ґланцберґ, французький композитор і піаніст, нар. 12 жовтня 1910 в Рогатині поблизу Львова, Австро-Угорщина, помер 25.2.2001». Але радість справжнього відкриття я відчула, коли погляд ковзнув по перелікові творів Ґланцберґа. Справа в тім, що серед них – всесвітньо відомі хіти Едіт Піаф!

І не те, щоб я була великим знавцем її творчості. Однак одну пісню зі знаменитим рефреном Padam… Padam ідентифікувала одразу, ще до того, як знайшла її в Youtube, бо мелодія з тих, які запам’ятовуються, а потім ще довго протягом дня задають ритм твоїм діям. У цій пісні стільки пристрасті, сили, страждання і духу, що забути її важко. Її рефрен схожий на тривожне баламкання дзвону, почасти й того, що б’ється у грудях. Мотив співзвучний з рішеннями, які приймаються лише раз у житті. Ґланцберґ вважав, що в пісні є щось слов’янське, і здається, мав рацію.

У 20 років Ґланцберґ працював у Берліні

А трохи згодом були інші досі живі Ґланцберґові пісні для Едіт Піаф. Серед них – сповнена настрою мандрівки Mon manège à moi, меланхолійна Noel c’est l’amour. А також мій улюблений тріумфальний, надривний, пристрасний шансон Le ballet des coeurs. Хто забув або не знає ці композиції, дуже раджу, знайдіть в інтернеті – вони того варті…

Але спочатку була зустріч.

Як вона сталася, зважаючи на відстань (і не тільки географічну) між Рогатином і Парижем? Батьки Норберта Ґланцберґа, якого від народження звали Натан, були євреями, що народилися й жили у Рогатині, а коли на світ з’явився їхній первісток, вирішили переселитися до Європи. Осіли у баварському Вюрцбурзі, де батько заробляв на хліб дрібним гендлярством. З раннього дитинства син виявив неабиякі музичні здіб­ності й брав уроки фортепіано й компонування у консерваторії Вюрцбурґа.

Уже у 20 років Ґланцберґ працював у Берліні, у вирі кіноіндустрії, де написав кілька мелодій для німецьких фільмів доби присмерку Ваймарської Республіки. Край кар’єрі молодого композитора поклав прихід Гітлера до влади у 1933 році. Норберт Ґланцберґ, як і тисячі інших німецьких євреїв, змушений був еміґрувати до Франції і – після поневірянь, принагідних композиторських підробітків і короткочасної нев­далої служби в польській армії Сікорського, – в 1940 році опинився в Марселі.

Там тридцятилітній піаніст і композитор Норберт Ґланцберґ зустрівся з Едіт Піаф, якій на той час було 25 і зірка якої уже почала сходити. Піаф взяла піаніста у свою команду. Вони стали друзями, а потім коханцями. 1942 року зі свого турне французьким півднем Едіт посилає коханому телеграму: «Мені скучно до нестями. Повертайся якнайскоріше. I love you».

Але сюжет їхнього роману розвивається на тлі драматичних подій у політиці. Після окупації німцями Парижа єврей Ґланцберґ змушений знову рятуватися втечею. Під чужим іменем він живе у дешевих готелях французького півдня, а вона двічі-тричі на день посилає йому закохані листи. «Чим далі ти від мене, тим ближчим ти мені стаєш». З деяких листів випливає, що йому вона завдячує і своїм професійним розвитком: «З кожним днем мої пісні мають все більший успіх, усі кажуть, що я розвиваюся фантастично. Цим я завдячую тобі. Це перфекціонізм, якого ти від мене вимагав».

Його мелодії прикрашають багато знаменитих кінофільмів

Готелі стають ненадійним сховком, і закохана Едіт Піаф просить своїх багатих і впливових шанувальників потурбувалася про те, щоб її піаніст, її Ноно, як вона його ніжно називала, був у безпеці. Вона забезпечує йому прихисток у палаці графині Лілі Пастре, а згодом у домі поета Рене Лапорте. Без цієї допомоги йому навряд чи вдалося б уникнути долі багатьох євреїв, що жили тоді у Франції.

Мелодію найвідомішого шансону «Padam… Padam» Ґланцберґ написав на початку сорокових. А слова з’явилися в 1951-му, й пісня одразу стала шлягером. Багато років вона не сходила з піку популярності. Шарль де Ґолль, який 1966 року відвідав Москву, заходив до Кремля під звуки «Padam… Padam».

Але кохання… По ньому залишилися лише пісні. Воно не було взаємним. 1951 року Ґланцберґ одружився. І знаєте, як звали його дружину? Марічка Мазурик! Вона нібито була полькою, батьки якої емігрували до Франції. Але судячи з її імені, полькою вона була тією ж мірою, якою поляком був сам Ґланцберґ. Галичина, яку покинули його батьки, очевидно, залишила в особистості сина слід глибший, ніж можна було сподіватись.

У 1958 році у Ґланцберґів народився син Серж.

Подальша музична кар’єра Норберта Ґланцберґа розвивалася переважно у площині кіно. Його мелодії прикрашають фільми, у яких знімалися такі зірки, як Бриджіт Бордо («Занадто красива наречена»), Марина Владі («Білява відьма») та інші. Тільки наприкінці життя він із концертом відвідав Вюрцбурґ, де виріс. Дуже жаль, що Натанові Ґланцберґу не пощастило побувати й у Рогатині, про який він не раз думав.