Н. Ш. Якщо ви чуєте авторський текст, який звучить з уст того, хто його написав, і вам знову й знову хочеться його слухати, то це значить, що творіння автора (навіть якщо до цього моменту ви його не читали), вас зацікавило. Адже той взаємозв’язок, який зароджується між читачем і автором під час спілкування емоціо-раціо, як правило, переростає у тривалі мандри сторінками цієї, а згодом й інших книг письменника. Так сталося й цього разу.
У четвер, 25 вересня, стіни арт?кафе «Химера» теж слухали. Звучання було безпафосним, відвертим, рядками навіть про те, про що або мовчать, або ж лукавлять. Але це історія іншого часу.
Спочатку був Тимофій Гаврилів поет, згодом письменник і теж трохи літературний критик. Також Тимофій Гаврилів — перекладач Тракля, Бернгарда, Целяна та інших німецькомовних авторів XX століття. Коли у 90?х його почали цікавити інші формати, тоді й спокусила іншими можливостями та сподіваннями проза, зрадити якій він не може і досьогодні. Хоча неабияк цікавить та вабить Гавриліва і літературна критика. Проте, оскільки є бажання уникнути конфлікту із собою — автором, то й за критику береться лише німецької та французької літератури.
Роман «Де Твій дім, Одіссею?» — спроба самопозиціонування людини у глобалізованому сучасному світі. Треба читати, аби довідатись, чи книга з трьох частин є маніфестом, філософським трактатом, а чи репортажем із психіатричної клініки…
Загальна композиція присвячена стосункам між чоловіком і жінкою, а люди, що живуть у тому часі, варті, аби помандрувати у їхні долі.
Чому? Бо події у романі є подіями нашого часу, з нашими проблемами і почуваннями.
