Видана «Пірамідою», нечуваним накладом — 25 тисяч примірників, в оформленні художника Сергія Іванова, книга під назвою «Москалиця» — історія жінки, народженої у 1915 році на Буковині від солдата російської армії. Назва книжки — своєрідна обманка, котра ловить читача на гачок незнання, в дечому також спрямована на привернення уваги. Книжка перевернута — з однієї сторони — це історія москалиці, а з іншої розповідь «Мама Моріці – дружина Криштофора Колумба». Сама авторка у такому рішенні видавців вбачає певний символізм — перевернута книга як і все людське життя, головні героїні відмінні за своїм способом відчуття реальності — одна мислить тільки розумом, інша тільки серцем. На початку кожної з розповідей присвята: «Москалиця» — «кожній жінці зокрема», «Мама Моріца» — «кожній матері окремо». Матіос окреслює цю книгу як «своєрідний стиль неформат — нестандартні люди, нестандартні ситуації, нестандартні рішення». Під час презентації письменниця запевнила, що обидві історії відмовлялася коментувати до виходу книжки, а на самій презентації відмовилася коментувати «Маму Моріцу» — «тому що те, що інколи випадає людині в житті, ми не можемо зрозуміти, бо ми не торкалися тої трагедії». Для Матіос — «Мама Моріца» — це історія материнської любові в час материнської безвиході. А обидві розповіді, за словами письменниці, «про людське благородство і неблагородство, про людську мсту і заздрість, незалежно від часу, залежно від життя», про правду, яка інколи нікому не потрібна, про людей, яких можна любити, і людей, яких потрібно зневажати.
Під час презентації авторка не обмежила свою мову тільки темою нової книги. Марія Матіос представила також свій погляд на тандем автор-читач, який для неї є «передаванням енергії, емоцій, думки, письменник живе для того, щоб сказати людині про неї саме те, що людина хотіла, щоб про неї хтось сказав, але вона не наважується цим ні з ким поділитися». Авторка намагалася торкнутися найбільш болючих тем українського сьогодення. Витворений нею образ байстрючки-москалиці в сучасній політичній ситуації як ніколи, на її думку, близький читачеві, котрий саме зараз так гостро почувається байстрюком у ставленні держави до себе. Проте, аналізуючи події минулої повені, наводячи всім нам відомі приклади, коли люди копали картоплю з чужих городів, самі підливали у хаті килими водою з криниці, щоб отримати грошову компенсацію, Матіос говорить також про письменника як дзвонаря, який має сказати людям, що коли таке відбувається, то значить щось не так — в свідомості простої людини загніздилися викривлені поняття про святе й грішне.
Після відвідин Івано-Франківська письменниця привезла з собою до Львова півника, подарованого їй Івано-Франківським драматичним театром після дозволу авторки постановки «Солодкої Дарусі» у їхньому виконанні. Саме таким півником спокусили Дарусю дитиною в книзі, і за нього вона несла спокуту все своє життя. На прикладі того півника письменниця прагнула показати ілюзорну невинність всіх спокус, що підстерігають людину у житті, і як багато інколи треба за них заплатити.
Закінчила свій виступ Марія Матіос темою сучасної поличної ситуації в державі, висловлюючи жаль з того приводу, що зараз в Україні нема свого де Голля чи Бальцеровича, людини, яка б не спокушалася солодкими цукровими півниками, жила розумом і відчувала серцем.
