Понад три тисячі танцюристів з багатьох країн з’їхалися в серпні до американської столиці азарту на чемпіонат світу з хіп-хопу. Франківська команда «Імпульс» була там єдиною з України й виступила дуже гідно.
Інша планета
Лас-Вегас просто «атакує» грошима, починаючи вже за аеропорту. Місто-казино, місто-музей, місто реклами та мрій. Спершу воно навіть трохи затьмарює розум, і можна забути, що приїхав на чемпіонат світу з хіп-хопу — змагатися з найсильнішими танцюристами світу.
Повсюди гральні автомати та кондиціонери. Є потужний контраст між температурою на вулиці та у приміщеннях. Хто б міг подумати, що у пустелі можна застудитися? Лас-Вегас — це інша планета з іншої галактики. Кого тут тільки не зустрінеш — бабусь далеко за 60, які не відходять від гральних автоматів; чоловіка у самих лишень трусах (може, програвся?); презентабельну панянку, яка просто осліплює кількістю дорогоцінних каменів на своєму вбранні.
Тут найбільші у світі «співочі» фонтани, найбільша придатна до життя піраміда — готель «Люксор» (з його верхівки направлений у небо промінь світла, який видно з космосу). На цій планеті є не тільки свої піраміди, а й свій Париж, власний Нью-Йорк, свої Голлівуд, Венеція, острів скарбів. По каналах у готелі «Венеція» плавають справжні гондоли, і гондольєри співають не гірше, ніж в опері. А біля готелю «Острів Скарбів» кілька раз на день відбувається бій між двома кораблями — з яскравою перестрілкою, вогнем, вибухами. Під кінець шоу один із кораблів горить справжнім полум’ям, а матроси стрибають у воду. І все це, треба нагадати, у місті посеред пустелі…
Танцювальна баталія
Звільнення від гіпнотичного міста у франківців відбулося дуже швидко — досить було побачити суперників з інших країн, їхню впевненість і наполегливість. Змагання відбувалися у трьох вікових категоріях: діти, підлітки, дорослі. Також були індивідуальні «батли» (battle — англ., бій) та змагання команд у форматі Mega crew (12 і більше учасників у кожній).
Суперники про Україну знали, м’яко кажучи, не багато. Коли кажеш звідки приїхав, то на обличчі співрозмовника читається: «Що це? Де це?». А далі зазвичай іде стандартне запитання: «Це в Росії?». Патріотизм на таких змаганнях набуває особливого значення. Здавалося б, хіп-хоп, танці — до чого тут це? Але в будь-якому разі кожен у залі намагається якомога вище вистрибнути з прапором своєї країни. Хай суддям навіть не буде видно конкурсантів, та прапори — перш за все.
До речі, для багатьох «непосвячених» хіп-хоп та й танці загалом є чимось легковажним, дитячими забавками. «Треба шукати собі серйозніший фах, ніж ці танцюльки. Йди, доню, до юридичного», — іноді кажуть батьки. А насправді танці — це пекельна праця, справжній спорт, із багатьма жертвами заради результатів і постійним емоційним напруженням.
Є така держава
На чемпіонаті світу в Лас-Вегасі випадкових людей не буває. Навіть ті, хто завойовує срібну медаль, вважають перший день після закінчення змагань першим же днем підготовки. Аби наступного разу — перемогти! Є тут і призовий фонд, але про гроші ніхто не говорить, бо є важливіші речі: престиж, можливість показати себе.
Атмосфера в залі — словами не передати. Усі підтанцьовують, аплодують. Свято, змагання, ярмарок. За учасниками постійно спостерігають промоутери — шукають нові таланти. Хіп-хоп чемпіонат у Лас-Вегасі — це п’ять днів у коловороті різних культур і мов, лише талановиті люди навколо та море позитиву, якого потім вистачає надовго.
…Після виступу команди «Імпульс», а також участі в індивідуальних «батлах» Аліни Корсуненко та Івана Величка зал скандував найприємніші та найсолодші для українців слова. Вони кричали: «Україна!».
У командному заліку зі 180 команд світу Україна посіла 60 місце. Звісно, до «золота» ще працювати і працювати. Та ще є повага й визнання. Тепер, принаймні у танцювальному Лас-Вегасі, добре знають, що є така держава — Україна.
