Надія Шегда Унікальний пам’ятник у формі хреста, подібного якому немає в Україні. Це, можливо, єдиний у світі пам’ятник тверезості. Саме так ще й дотепер думають мешканці деяких сіл на Прикарпатті. У с. Ясень Рожнятівського району Павло Гнатів, на подвір’ї якого встановлений один з хрестів, переповів нам, що на цьому місці у XIX ст. була корчма, у якій місцеві селяни-лісоруби пропивали важко зароблені гроші. Довго мучилися їхні дружини, аж поки не увірвався терпець. Однієї ночі вони зібралися — і спалили корчму. Потім зібрали гроші й замовили у Львові хрест з металу з написом «В пам’ять святої тверезості», який і був встановлений на місці спаленої корчми у 1874 р.
У замітках радянських газет і журналів писали таку ж версію. Береже не хрест, а Бог, як повідала нам газдиня господи, де встановлений ясінський хрест.
Такі хрести не пооодинокі. Найбільша їх кількість у Галицькому районі, зокрема в селах Дем’янів, Залуква, Коростовичі, Курилів, Сапогів. Своєрідний оберіг від зеленого змія — пам’ятник святій тверезості встановлений і в с. Крихівці, що поблизу Івано-Франківська. Тут хрест поставлений теж на подвір’ї. Їдучи до Америки на заробітки, люди пообіцяли, що, повернувшись, на своєму подвір?ї встановлять такий хрест. І сьогодні хрест доглядають, фарбують, навіть прикрашають. У Городенківському районі в с. Тишківці, у Рогатинському — у с. Дички, Добринів, Чесники. У Тисменицькому районі — в с. Тязів, Угринів, Ямниця, Чорнолізці. Окрім села Ясень Рожнятівського району, є встановлений хрест і в с. Неби-лів. У Снятинському районі — у с. Белелуя, Вовчківці, Джурів, Завалля, Кулачківці, Устя. До речі, у с. Устя, що на Снятинщині, є могила священика Юліана Проскурницького (1932 р. смерті), який був засновником Братства Тверезості у цьому краї.
В якому селі було встановлено перший хрест, зараз з’ясувати важко. У с. Акрешори (раніше Бабинопілля) Косівського району у городі одного чоловіка поставлений хрест як офіра за відпущення гріхів за перелюбство.
Коли Галичина була під владою Австро-Угорщини і велася політика ополячення, велика польська шляхта та євреї були зацікавлені у тому, щоби мати прибутки, тому почали засновувати корчми. Так з’явилось таке негативне явище як алкоголізм, а люди почали пропивати свої маєтки.
Проте свідома частина населення почала бити на сполох. З ініціативи товариства «Просвіта», а також церкви під керівництвом львівського митрополита Сембратовича було засноване Братство тверезості. Священики їздили по селах з місіями, засновували первинні осередки.
Згодом було престижно усім членам родини записувати свої прізвища у Книгу братства тверезості, яка зберігалася на парафії у священика, саме він контролював, щоб хто бува не порушив клятви, бо присягали, як розповідають, на Біблії.
І жінки, і чоловіки давали клятву, що не будуть пити ні медовуху, ні горілку, ні вино, ані пиво. У деяких книгах є зауваження священиків про порушення клятви.
70?80 рр. XIX ст. — це найбільш активний період у дієвості і діяльності братств тверезості.
Явище антиалкогольного руху було позитивним, звісно. Проте викликало опір у тих, кому була невигідною така пропаганда. А маючи фінансові впливи, ці люди постаралися зробити усе для того, щоби митрополит Сембратович був позбавлений керування цим процесом. І тому за наказом Франца Йосифа його відправили до Риму.
Та згодом, у 1909 р. у Львові відбувся економіко-просвітній з’їзд, на якому виступили вчені, лікарі з доповідями про шкідливість алкоголю і куріння. На з’їзді було прийняте рішення створити українське протиалкогольне і протинікотинове товариство, яке активно почало діяти у 30?х рр. минулого століття. У 1937 р. до нього входило 6 тис. 400 членів. Було створено 18 філій і 122 гуртки на Галичині. Активно долучилися до цього і громадські організації (Пласт, Сокіл, Січ). Особливо сприяв такій пропаганді здорового способу життя А.?Шептицький.
У с. Сокіл Галицького району діяло товариство «Каменярі», яке займалось видавничою справою і у світ виходило багато літератури з антиалкогольною тематикою, зокрема на великі свята поширювали листівки із надписом «Святкуймо без алкоголю!». Близько десяти таких листівок є у колекції голови Товариства «Просвіта», місцевого краєзнавця Петра Арсенича. Також в нього є Книга братства тверезості з с. Ільці Верховинського району.
Зараз, як бачимо, духовенство та й громадськість у тому напрямі, що тоді, не є активними.
Що ж, минуле дивиться нам у спину і ми аж ніяк не можемо не озиратися…
