Культура

Гармонія музики – у світлі людської долі

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Надія ШегдаФото Ірини Боришкевич Є тисячі доріг,мільйон вузьких стежинок,Є тисячі ланів,але один лиш мійВ.?СимоненкоУ повітрі — дивна суміш трав та квітів. У серці — вічна музика, така ж вічна, як і здатність творити, як і талант, яким обдаровує Всевишній. Осягнути, збагнути і радісно, без жодної нотки сумніву погодитись йти тією дорогою життя, яка вже визначена згори, — означає бути у гармонії з собою, зі світом, вміти вдихати і відчувати гармонію музики. Напередодні Дня міста, яке для Богдана Шиптура є таким же милим та рідним, як і Україна, ми вирішили зачерпнути із творчої вітальні талановитого українського композитора наснаги від спілкування, що радимо й вам. 

 

Якшо завітаєте до однієї з найстаріших будівель нашого міста, у якій свого часу засідали державні мужі (вул. Січових стрільців,12, колись будинок Української Центральної Ради), то нео­дмінно не пройдете осторонь старої-престарої (та таки певно найстарішої) кав’ярні міста, що має назву «Чанахи». Тут свого часу бували М.?Грушевський, В.?Винниченко, І. Фра­нко, Д. Січинський. Ось уже 25?ий рік не зраджує цій кав’ярні Богдан Шиптур, як і не зраджує собі, як і не зраджує справі та любові свого життя — музиці. А щодо вірності та зради у сімейному житті пан Богдан каже, що його дружина Люба, з якою він мав щастя одружитися і виховати двійко дітей, «певно йому більше довіряє і більше в ньому впевнена, ніж у самій собі»… Таке тонке і категоричне неприйняття «фальші», яке не помітити просто неможливо (бо є дуже виразним), викристалізувалось певно ще й тому, що Богдан Шиптур, окрім композиторства, вміє давати раду фортепіанові чи роялю, коли інструмент виходить з ладу.

«Я був би багатим, дуже добрим бізнесменом, бо знаю, що маю до того хист…, але вже зв’язався з музикою — і мушу нести цей хрест», — розмірковує з ретроспекцією у минуле Богдан Шиптур. Проте цей «хрест» для пана Богдана не як повинність і примус, а як місія і усвідомлена потреба, як щось солодке з присмаком терпкості, як кава, що у кав’ярні «Чанахи» п’ється дуже смачно, коли звучать пісні, музику для яких написав Богдан Шиптур («Так ніхто не кохав» у виконанні Олександра Василенка, «Вернись, дитино, в рідний дім», яку виконував Ласло Габош, «Місто моє» у виконанні Михайла Кривеня та інші, що чарують і ваблять й знову і знову…

…Недомальований скрипковий ключ у нотному зошиті як єдиний недознак, що якби все ж міг (себто був домальований), то був би свідченням того, що на полі господаря цього зошита господинею є музика.

Довершеного, завершеного, записаного є багато, як і багато ще натхнення на творчість і віри у те, що зміни на краще у сфері української культури таки не за горами!

—?Пане Богдане, скажіть, чому не маєте ніяких звань?

—?Зараз є своєрідна така хвороба, особливо її прояви посилились у II пол. XX ст. У часи Радянського Союзу неможливо було так легко підкупити, але коли прийшла ринкова економіка — багато людей почало хворіти і за гроші готові були піти на все. Щодо мене, то коли я зрозумів, що мені Бог дав талант, я усвідомив, що маю його розвивати, бо це не моя заслуга. І можливо хтось би на моєму місці зробив більше. Але найголовніше для мене сказати «дякую» за те, що маю. Бо здається, що дав мені Бог абсолютно все. Я ніколи не заздрив. Якщо я заслуговую на звання, а його не маю, то це нічого. Це, до речі, ще більше стимулює. Мені шкода тих людей, які мають звання, а їх не заслуговують, не вартують. Це трагедія! Важливим є не саме звання Народного артиста, а те, ЩО ти зробив доброго для народу. Навіть злодій, який краде, розуміє, що то є зле… А ще є система пільг (усміхаючись). Якщо я на землі отримаю багато пільг, то не буду мати їх на небі. А так маю надію, що хтось рахує, на небі справді є великий комп’ютер… І ще я маю велику перевагу в тому, що є композитором. Голови собі відсутністю звань не забиваю, бо не буду від того ні мудріший, ні дурніший. Я люблю свою роботу і мені живеться легко.

—?Коли Ви зрозуміли, що є композитором? У якому віці був написаний перший твір? Якими були тоді відчуття?

—?Так сталося, що коли я закінчив музичне училище — зірвав собі губи (грав на валторні). Музику любив до бестями ще змалку. І так мені було добре, коли у п’ятилітньому віці на печі вигравав на мисках!.. здавалося, що грає цілий оркестр! Особливо любив гуцульську музику, подобалось експериментувати. Усьому, що вмію, завдячую своєму вчителю, професорові, визначному українському композиторові Анатолію Кос-Анатольському. Він зробив усе для того, щоб і я став композитором. Це мій другий батько, який був дуже вимогливим! Все почалося з геніальної пісні, яка у радянські часи була гімном — «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Т.?Шевченка. Саме Шевченка, до речі, вважаю людиною №?1 серед українців.

—?Коли аналізуєте сучасний стан українського музичного мистецтва, що найбільше болить?

—?Це питання державної ваги. Маємо робити все для того, аби зберегти українське. Багато негативу зробив технічний прогрес. Техніка губить природу, також і живу музику. Люди перестають співати, за них це робить магнітофон. Добре, що є ця апаратура, бо є можливість записати. Але ми втрачаємо душу! Найцінніше у людини — це її душа, а душа і музика — то як рідні брат і сестра.

Музика здатна багато передавати. Це мистецтво космічне… Ще Глінка писав, що «музику творить народ». Жоден народ у світі не має таких діамантів, як наші українські пісні… Та це навіть не діаманти, бо вічне! Ота жива душа українського народу — у його піснях… І в Біблії сказано: «Що з того, що весь світ здобудеш, а душу свою занапастиш»…

 

Дещо з біографії:

Народився Богдан Шиптур 24 серпня 1951 р. у с. Радча Тисменицького району Івано-Франківської області. Закінчив музичне училище ім. Д. Січинського (духовий відділ, клас валторни). 1970 р. вступив на І курс підготовчого відділення Львівської державної музичної консерваторії ім. М.?Лисенка. У 1975 р. став студентом композиторського факультету Львівської консерваторії. Навчався у класі професора, Народного артиста України Анатолія Кос-Анатольського. З 1973 р. працював художнім керівником Радчанського будинку культури. Після закінчення консерваторії був направлений на роботу викладачем композиції та інструментознавства Івано-Франківського музичного училища, де працює і сьогодні. Ще з юнацьких літ понад 25 років співав у Заслуженій чоловічій капелі с. Радча під орудою Б.?Волосянка.

У 1987 р. вступив до Національної Спілки композиторів України. З жовтня 2005 р. — голова Івано-Франківської регіональної організації Національної Спілки композиторів. У 2000 р. відзначений обласною премією ім. В.?Стефаника в галузі мистецтва. З нагоди 15-ї річниці проголошення Незалежності України та 55?річчя від дня народження удостоєний відзнаки головного управління туризму і культури облдержадміністрації.

У 2001—2004 рр. його твори звучали на Всеукраїнських оглядах народної творчості і звітах у палаці «Україна» м. Києва. Багато музичних творів є у репертуарі хору Академічного Гуцульського ансамблю пісні і танцю обласної філармонії, Державної академічної хорової капели України ім. Л.?Ревуцького. Окремі твори друкувалися у видавництві «Музична Україна». Видані книги: три альбоми українських мелодій у авторській обробці для фортепіано, збірник «Пісні та романси», «Хорові твори».

У 2004 р.Шиптур записав і видав  компакт-диск пісень та романсів на вірші українських поетів. Виспустив відеокліпи: «Любіть Україну», «І мертвим, і живим…», зняв документальний фільм «Через поле Ураїни ішла Божа Мати».