Надія Шегда Прозаїк, поет, есеїст. Його називають акулою прикарпатського письменства. Одне із визначень та означень, яким його репрезентують, а воно йому найбільш до вподоби, — це називання його імені — і все.Ті, хто не знав Володимира Єшкілєва і не читав його текстів, 4 червня, на презентації його нової книги «Богиня і консультант», що відбулася у культурно-мистецькому центрі «Є», мали змогу бодай про щось та й довідатись. Модератором вечора був запрошений франківський письменник Степан Процюк.
Було людно. Чи цікаво? Найбільше, певно, тим, хто мав бажання вкотре поспостерігати, як вправно і невимушено Єшкілєв епатує, або ж тим, хто якимсь дивом встиг прочитати його новий роман. Таких було небагацько. Одна з його шанувальниць, що сиділа в перших рядах, зізналася, що осилила перший розділ книги, з якого впізнала того ж незмінного Єшкілєва.
Гротеск та іронія, розмови про лібідо і танатус, обраність і страхи — це й інше, що харак-теризує постмодерн, гостювало у четверговій залі. Якщо про постмодернізм в контексті Єшкілєва, то саме йому належить ідея класифікації сучасного літературного процесу, що витікає з уявлень про існування рустикального, модерністського та постмодерністського дискурсів. Окрім цього, свого часу Єшкілєв був редактором одного з номерів культурологічного журналу «Четвер»-«Імперія» (1992), керівником проекту і автором глосарійного корпусу Малої української енциклопедії актуальної літератури (1998). За цю роботу в номінації «Кращий проект року» він отримав нагороду V Всеукраїнського форуму книговидавців (1998).
Якщо про повсякдення, то Єшкілєв свідомо входить у стани зміненої свідомості навіть попри те, що вважає це небезпекою. Він доволі часто відчуває світ пластичним і каже, що Україні, аби не втратити себе, потрібні жреці. До речі, у новому романі, як зізнався на презентації його автор, він таких моделює…
Певно завчасу, без непрочитаного роману робити такі висновки, але все, здається, знову за Фрейдом: Богиня — консультант, Україна — жрець.
