Культура

Анна Космач:… Малюю словом, не фарбою

Google+PinterestLinkedInTumblr

Роман Фабрика Про долю цієї жінки можна писати романи, знімати кінофільми, ставити п?єси. І робити це можна не тільки прочитавши її біографію, але й від вдумливого знайомства з її поезіями. 

 

Сталося так, що десь років 45 тому мені випало щастя зустрітися з цією симпатичною дівчиною в одному з редакційних кабінетів львівської молодіжки. Зустріч була короткою, можна сказати блискавичною. Я квапився на лекцію до університету, а Ганнуся — працівниця редакції збиралася у відрядження. І хоч стежки наші розійшлися, але фах у нас був спільним: я працював в обласній газеті, а Ганна заробляла на хліб у «районках». І тільки згодом, коли я почав працювати на обласному радіо, то зустрів там Ганнусю. Вона готувала молодіжні радіопрограми. На той час вже була одружена, мала чоловіка, симпатичну донечку, а згодом народила й сина.

Не тільки я, але й інші колеги дещо знали про її драматичне дитинство, про навчання в школі-інтернаті, про спроби вступити до університету, але в ті часи про це голосно не говорили, бо й стіни мали «вуха».

Вона була талановитим журналістом-практиком, не мала університетського диплому, але писала набагато краще від декотрих «дипломованих».

Сьогодні я вирішив представити читачам «Репортеру» свою колегу, чудову поетесу, прекрасного майстра красного письменства. Визнаю, що я не поет, не літературний критик, але мені як людині дуже подобається її поетична творчість. Анна Космач постійно надсилає мені свої книжечки. У них сотні віршів, довгі і короткі, ліричні, політичні, про своє дитинство, про гори і доли, про свої захоплення, про ставлення до живої природи. І в усьому вбачається тонке, широке бачення навколишнього світу, знання традицій горян-гуцулів.

Річ у тім, що Ганна років 20 тому залишила обласний центр і з чоловіком виїхали в гори. Неподалік села Білоберізки придбали хатину, посадили сад, заклали пасіку, розвели овець…

Ось як про своє перебування там пише Анна Космач.

Дні мої бджоли,
Дні мої птахи.
Зранку — у поле,
Потім — до хати.
Зранку — у поле
Жати, косити.
Потім до хати
Ноші носити.
В буднях топлюся,
Ношу чи кошу,
З себе сміюся
Й в Господа прошу
— І до кончини
Мати не хочу
Іншої днини.

Сьогодні навіть важко назвати період, час, коли саме стався у Анни Космач цей «поетичний вибух». Сама авторка говорить, що ще з молодих літ писала лірику, але щось не можу пригадати, чи бачив у пресі її поетичну творчість. Можливо писала і складала рукописи в шафі?! А тепер гульк, і пошта приносить все нові і нові збірнички її гарних, співучих поезій. Поки що скромні за офор­мленням книжечки друкуються за сприяння журналу «Гуцульщина», що у Верховині. Алу було б добре, якби кращі з кращих її віршів побачили світ у добре виданій поетичній збірці. Можливо на свою пенсію авторка не зможе це зробити, тож потрібно їй допомогти. Хай з її поезією ознайомиться широке коло читачів.

У своїх збірочках, об?єм яких 70?120 сторінок, вона жодного разу не подає ніяких біографічних даних. Але в одній з книг читаємо, що Анна Космач має п?ять хобі: поезію, сад, бджоли, вівці і будівництво. Розповідають, що щось таки будує, перебудовує. А хто нині не будує?! Отож вона й пише.

Побудую!
Брусок до бруска,
До дощечки дощечку
Скріплю любов?ю,
Не треба і цвяха
………………….
З- над хмар крикну:
– Святим іменем мами
– Не забувайте!!!
Не забивайте
Ці вікна дошками!

На моєму письмовому столі завжди лежать поетичні збірки Анни Космач. Цікаві сюжети, свіжі рими, образність думок… Дуже часто авторка ніби веде діалог з читачем, запитує, відповідає. заставляє заглибитись у власну долю, в особисте життя. І все це у збірках «Доля», «Малюю гори», «Треті півні», «І співаю, і плачу…», «При свічці осені».

Цю публікацію хочу завершити невеличким віршем із збірки «Треті півні». Цій поезії авторка дала назву «Величальна». Хоча, як правило, переважна більшість її віршів не мають назв. Тож ще кілька рядків, щирих, чистих, оптимістичних слів, які, на мій погляд, характеризують настрій, творче покликання, життєве кредо поетеси з далекого гуцульського села, яка стверджує, що «малює словом, не фарбою».

Я іду! Я і-д-у…
Й за собою веду
Не бур?ян-лободу,
Не зневіру-біду,
А тебе, молоду. М-о-л-о-д-у,
Україно моя!
Твоє чисте ім?я:
Він. Вона й звісно – Я, –
Україна моя!…
Вір же їй і мені,
Йому, нам.
І весні,
Що гряде з далини
В наші мрії і сни.
… Я іду і веду
Круговерть молоду.
Хай росте і буя,
Україна моя.

Як повідомила донька поетеси Дзвенислава, незабаром побачить світ ще одна збірка поезій Анни Космач. Осінь добра на врожаї.

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.