У п’ятницю, 5 серпня, близько 14:00 стався вибух на подвір’ї Дмитра Сідлярчука, заступника директора територіального центру соціального забезпечення Снятинської РДА. 58-річний чоловік, повертаючись додому, відчинив на воротах хвіртку – тоді здетонував невідомий вибуховий пристрій. На щастя, Сідлярчук вижив, його з численними травмами повезли до лікарні.
Нині він погодився розповісти «Репортеру» про деталі інциденту, а також про те, хто й чому, на його думку, замовив вбивство.
«У Снятинському районі катастрофічна ситуація в соціальній сфері, відколи Департамент соціальної політики ОДА очолила Леся Бурдяк, – каже Дмитро Сідлярчук. – Відколи вона директор, почалися дуже серйозні відмивання державних коштів. Відмивають їх через дитячі будинки-інтернати закритого типу. Уявіть собі, люди купляють простирадла по 400 грн, шипшиновий та березовий соки на 50 000 грн, інвалідний візок, вартість якого 20 000 грн, беруть за 60 000. І такі «закупівлі» – по всіх дитячих будинках Івано-Франківщини».
За його словами, якби провести аудит по всій соціальній сфері області, то за час діяльності Бурдяк «нарили» б дуже багато цікавого.
«Останній кричущий факт у Снятинському районі: департамент хотів відмити 380 тисяч держкоштів, які були виділені на житло Василю Бойчуку, мешканцю села Потічок, – говорить Сідлярчук. – 350 тисяч давала обласна рада, ще 30 – районна. Вони виманили гроші у сироти, інваліда дитинства ІІ групи. 21 липня у Бойчука забрали 300 тисяч, ще 76 000 вони собі забрали згодом, а 4000 взяв банк за послуги. Тепер людина не має ні хати, ні грошей. Департамент запропонував інвалідові такий дім, в якому жити неможливо. Цей чоловік звернувся до громадської ради при голові РДА, в яку я входжу. Створили комісію, яку я очолив, і цей будинок визнали непридатним для життя. У двох кімнатах немає підлоги, відсутній туалет. Дах протікає».
Сідлярчук пояснює, що й раніше неодноразово виступав на сесіях та нарадах і відкрито говорив про корупційну діяльність директора департаменту соцполітики.
«Я говорив про це і надавав розголосу, а для корупціонера і злодія найгірше – це озвучення, – каже чоловік. – Тому неодноразово мені погрожували люди Лесі Бурдяк – голова Залучанської Самооборони Микола Романюк та його заступник Іван Курилюк. Вони приходили до мене на роботу, кликали мене на «стрілки». Вимагали, аби я залишив Снятинський дитячий будинок-інтернат у спокою, «бо там все в порядку». Але як може бути порядок, якщо це – найбільш корумпований будинок на Україні? Зараз, наприклад, вони хочуть за державні кошти робити футбольний майданчик. Але 70% дітей того будинку – з вадами опорно-рухового апарату. То про який футбольний майданчик можна говорити? Крім того, у цьому дитячому будинку всі матеріально відповідальні особи – родичі колишнього директора, який у змові з Лесею Бурдяк, і родичі самого директора департаменту соцполітики».
Дмитро Сідлярчук каже, що погрози терпів довго. Але коли пообіцяли «підкинути» наркотики – послухав близьких та звернувся до поліції.
«Пригрозили, що у мою машину чи будинок підкинуть наркотики. Після цього 21 липня о 16:10 до мого будинку кинули дві 3-літрові банки з фекаліями, розбивши вікна. Це могли зробити тільки Курилюк і Романюк, бо вони «вбивча сила» Лесі Бурдяк. Гопники, простіше кажучи. Я не говорю, що ці двоє поставили розтяжку, на якій я підірвався. Бо це діяльність не їхнього рівня».
Дмитро Сідлярчук вважає, що вибух на подвір’ї – це не попередження, адже його хотіли вбити, а не поранити. І без вагань називає того, хто замовив злочин.
«Замовником вибуху була Леся Бурдяк, – переконаний чоловік – Думаю, якщо б її закрити у камері, то не довго довелось би чекати, щоб вона все написала і зізналась. Це не було залякування, це було замовлення на вбивство. Вони розраховували, що я буду йти з будинку на вихід, через задній двір. Бо я так щоранку іду на роботу. Думаю, вибух мав бути приблизно о 7:30 ранку. Але все на кілька годин «перенеслося», бо я вийшов через центральний вхід і пішов на нараду з учасниками АТО. А коли повертався, то зайшов через «чорний» вхід, тоді й вибухнуло. Дуже пощастило, що не постраждали діти. Тут поруч школа, майданчик, де дуже багато дітей. Я хвіртку не зачиняю, бо вони приходять до мене у двір на малину. Я дозволяю, бо це ж діти, нічого поганого вони не зроблять. Якби хвіртку відчинили діти, то вони точно були б мертвими. Люди, які замовили моє вбивство, не бояться ні гріха, нічого. Коли відчувають жагу до наживи, то не встоять ні перед чим. Там йдеться не про тисячі, а про мільйони гривень щороку».
Тим часом відомості за цим фактом внесли в Єдиний реєстр досудових розслідувань за ч.2 статті 15 (замах на злочин), – ч.2 п.5 статті 115 (умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб) Кримінального кодексу України. Злочин передбачає до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язення з конфіскацією майна.
