З чого починалося місто. Літопис Станиславова 1702-1709 років

Пропонуємо пригадати найважливіші події в історії нашого міста, які сталися у 1702-1709 роках.

1702 Йосип Потоцький отримує посаду воєводи київського.

1702 У серпні Йосип Потоцький у лавах коронного війська бере участь у битві під Краковом.

1702 У Станиславів приїжджає угорський магнат Ференц II Ракоці, власник міста Мукачевого, який переховується від переслідування австрійців. З часом він очолив угорське повстання, яке сколихнуло імперію Габсбургів.

1703 Архієпископ Львівський Константин Йосип Зелінський урочисто освятив збудований на місці дерев’яного храму костел Непорочного Зачаття Діви Марії та святих Андрія та Станіслава (колегіата). Костел споруджений під керівництвом військових інженерів Франсуа Корассіні та пізніше Карла Беное. Був фамільною молельнею й усипальницею родини Потоцьких.

1704 У Станиславівській академії почав викладати математику та історію Францішек Новейський, автор популярних у Польщі календарів. Того ж року один із них вийшов друком у Станиславові.

1705 До міста вперше прийшла страшна хвороба — чума.

1706 29 жовтня у битві під Калішем (Польща) російські війська Олександра Меншикова та польські загони гетьмана Синявського розбили шведський корпус і польських союзників. Йосип Потоцький потрапив у полон. Його дружина й діти, що були з ним, втекли до Угорщини.

1707 На початку року польсько-російське військо Адама Миколи Синявського підійшло до міста й після численних штурмів здобуло фортецю. Росіяни пограбували місто й залишили в ньому свій гарнізон.

1707 В кінці року під натиском військ Карла XII російські війська залишили місто, примусивши надати їм тисячу талерів, які виплатив вірменський магістрат.

1709 Провели перший інвентарний опис після російської окупації. Тоді у Станиславові мешкало 146 родин: 62 українських, 50 вірменських, 25 єврейських і лише дев’ять — польських.

1709 У місті з’явилися перші аптекарі — серед 48 ремісників двоє були аптекарями.

1709 Після Полтавської битви Йосип Потоцький став прихильником Івана Мазепи, а згодом — Пилипа Орлика.