Переважна більшість старих станиславівських кам’яниць значно цікавіша за своїх власників. У історичній довідці опис архітектурних особливостей сецесійної вілли може зайняти сторінку, а про власника лише вказано, що він був купцем із типовим єврейським прізвищем.
Фото Ігоря Гудзя. Поштівка з колекції Олега Гречаника
З будинком на Чорновола, 33 ситуація протилежна. Його власник був настільки яскравою особистістю, що затьмарив собою весь політичний бомонд Галичини кінця ХІХ — початку ХХ століття. Йдеться про графа Войцеха Дідушицького (1848-1909), якого енциклопедія описує як політичного діяча, археолога, письменника, публіциста, мистецтвознавця, драматурга та містика-спіритуаліста. За легендою, рід Дідушицьких походив від племінниці князя Данила Галицького, але у XVII столітті він полонізувався.
Найбільше Дідушицький прославився своєрідним почуттям гумору, завдяки чому став героєм численних анекдотів. Хоча граф володів нерухомістю у Станиславові, мешкав він у своїй резиденції в селі Єзупіль. Розповідають, що якось пізно ввечері до його палацу прибула делегація місцевих селян на чолі з війтом для розв’язання якихось земельних суперечок. Зустріч затяглась і Дідушицький перервав її у незвичний спосіб: «Шановні, я перепрошую, але вже є пізня година, тож мушу йти до пані графині, аби виконати свій подружній обов’язок. До побачення!».
Інший казус трапився вже у вищих сферах, коли маршалок (спікер) крайового сейму Станіслав Бадені запросив Дідушицького на званий обід. У відповідь той надіслав картку з літерами — «D.U.P.A.». Коли граф з’явився, розгніваний маршалок вимагав пояснень. Дідушицький незворушно відповів, що хотів написати «Dziękują Uprzejmie, Przyjdę Akuratnie» (Дякую люб’язно, прибуду вчасно), але дуже поспішав, тому написав лише перші літери.
Історик Ігор Кутернога у статті «Вар’ят з міністерським портфелем» так описує зовнішній вид графа: «Високий і худий блондин з непідстриженим і непричесаним волоссям, прищавим витягнутим лицем, великим носом і широкими вустами, з яких при розмові виступала рясна піна. Притому ходив наш герой у страшно занедбаному вбранні: у пом’ятих, постійно спадаючих штанях і такій же маринарці, з-під камізельки вилазила сорочка, а його місяцями нечищений капелюх міг чудово пасувати до пташиного опудала. Часто його, зрештою, губив і регулярно міняв шарфи у каварнях».
Кам’яницю на вулиці Чорновола, яка тоді називалась Голуховського, спорудили на замовлення графа протягом 1895-1896 років. Тоді це був район, забудований жалюгідними халупами, тож на їхньому тлі графський будинок виглядав, як перлина у купі лайна. За архітектурними ознаками споруда належить до функціоналістичного модерну. Вона мала два поверхи, ризаліт головного фасаду завершувався трикутним фронтоном. У правому фасадному крилі містились дві лоджії. Входи у будинок були облаштовані у бічному фасаді та з подвір’я. На стіні можна розібрати номер — 27, що не відповідає сучасному.
Володів особняком граф не довго. У 1900-му власником згадується якійсь Тельч, що здавав частину приміщень в оренду 28-й промисловому інспекторату. Напевно, Дідушицький продав споруду, адже мав потребу у грошах — споруджував ще два спарених будинки на вулиці Липовій (Шевченка, 22-24).
У 1910 році у кам’яниці хазяйнував Юзеф Куглер. За Польщі будинок мав двох господарів — купця Льова та Фройндліха. Останній жив на відсотки з власних депозитів і у графі «рід занять» гордо підписувався — «рантьє».
Наприкінці 1990-х перший поверх будинку освоїли торгові заклади. Для цього їхні власники прорубали входи на місці колишніх вікон та прибудували сучасні портали, чим порушили автентичний вигляд. Другий поверх залишається житловим, щоправда, із замурованою лоджією.
Цікаві зміни відбулись на даху. На сучасному фото там видно старовинну декоративну огорожу. А ось на старій поштівці її нема.
