«Ті, що дивляться згори» — так називалася стаття в минулому номері. Вона була присвячена скульптурам, які ще збереглися на фронтонах старих будинків. Загалом у Франківську таких нараховується цілих чотири. Колись було більше. Час, війни та людська байдужість не пожаліли їх. Краєзнавцям про ці скульптури нині майже нічого не відомо, історики архітектури їх не згадують, прізвища скульпторів міцно забуті. Проте залишились старі поштівки, на яких ці загадкові фігури досі дивляться згори.
Крилате божество
Залізницю через Станиславів протягнули у 1866 році. Путівники люблять наголошувати, що це сталося на пару років швидше ніж у Києві та Харкові. Тоді ж збудували вокзал, який гордо назвали колійовим палацом. Він був зведений у мавританському стилі, а плаский дах прикрашали патики з крильцями.
З часом обсяг пасажирів значно збільшився і вокзал довелося капітально перебудовувати. Проект розширення розробив віденський архітектор Ернест Баудіш. У 1906 році колійовий палац набув того вигляду, який ми маємо щастя спостерігати й сьогодні. За одним винятком. Купол центрального корпусу прикрашала фігура якогось «крилатого божества» (саме так пишуть путівники).
З тим «божеством» не все зрозуміло. У головному залі на стінах збереглися величезні барельєфні портрети давньогрецького бога Гермеса (у римлян значиться як Меркурій). Він здавна вважався покровителем торговців і мандрівників. Головною відзнакою були сандалі та шолом із крильцями, завдяки яким Гермес носився зі швидкістю СМС і виконував доручення більш поважних богів. Оскільки залізницею перевозять як вантажі, так і пасажирів, то хлопець у крилатих сандалях ідеально підходив для вокзального купола.
Між тим, у 2008 році вийшла книга Жанни Комар «Третє місто Галіції», де йдеться про архітектуру австрійського Станиславова. Там наводяться креслення головного корпусу вже перебудованого вокзалу. На малюнках видно, що купол увінчує крилата фігура, яка в одній руці тримає вінок, а в іншій – чи то трубу, чи то жезл із крильцями. Але то явно не Гермес, оскільки «божество» має… яскраво виражені жіночі груди. Ось і думай тепер, кого мав на увазі архітектор Баудіш.
Під час Першої світової війни вокзал зазнав руйнувань. Проте фігура вціліла, вона є на польських поштівках 1920‑х років. Подальша доля статуї невідома, і на радянській листівці 1958 року купол вокзалу прикрашає лише сиротливий шпиль.
Замість китів і черепах
Довший час станиславівська пошта тулилась по тісних і малопристосованих для цього приміщеннях. Магістрат постійно нагадував урядові, що для повітового центру пора би звести щось достойне. Нарешті волання були почуті, у 1909 році Станиславів отримав нову пошту. Будинок належав місцевим магнатам Хованцям, і поштовий уряд орендував всі чотири його поверхи. Автором проекту став відомий архітектор Ян Томаш Кудельський. Кам’яниця дійшла до нашого часу і тепер має адресу Січових стрільців, 15 (ріг Вітовського). Щоправда, дійшла вона не повністю.
Ріг будинку увінчує трохи приплюснутий купол зі шпилем. Перед куполом — невеличкий балкончик. Нині він порожній, проте на старих поштівках балкон мав «квартирантів». Тут містилася скульптурна група із двох сидячих людських фігур, які на плечах тримали земну кулю. То був натяк на те, що австро-угорська пошта доставить ваше відправлення в будь-яку точку світу. Чи то були атланти, чи знов якісь жінки — сказати важко, оскільки детальних фото скульптур не збереглося.
Також невідомо, коли й ким вони були знищені. На поштівці 1931 року вони ще є, а перед війною балкончик вже порожній. Цікаво, що при визволенні Станіслава у липні 1944 року червоний прапор було піднято саме над будинком колишньої пошти. Водрузив його рядовий Шатров, але він ні про які залишки фігур не згадує.
Привид гімназії
Про цю фігуру я довідався випадково. Переглядаючи книгу Володимира Полєка «Майданами і вулицями Івано-Франківська», яка вийшла у серії «Моє місто», звернув увагу на одну ілюстрацію. У розділі про українську гімназію була наведена поштівка з колекції Зеновія Жеребецького. Над лівим крилом кам’яниці примостилася якась чорна фігура. Взагалі є декілька фото гімназії, але зроблені вони з інших ракурсів, і даху не видно. Тому згадана поштівка є по-своєму унікальною.
Українська гімназія знаходилася за адресою Шевченка, 44. Путівники іменують кам’яницю як «будинок з химерами», а один мій знайомий каже, що то «будинок з муфлонами». Химер (чи муфлонів) розмістив на рівні першого поверху скульптор Михайло Бринський. Краєзнавець Михайло Головатий дослідив, що кам’яницю споруджено у 1908 році як прибутковий будинок торговця борошном Розенштрайха. Її одразу орендував уряд для потреб української гімназії. На жаль, ані прізвища архітектора, ані детального опису скульптури ми поки що не маємо. Навряд чи фігура якось пов’язана із навчанням. Коли зводили будинок, Розенштрайх ще не знав, хто буде головним орендарем. Скоріш за все це була якась абстрактна жіноча фігура, подібна до тих, що збереглися на Шопена чи Короля Данила.
Вдруге я побачив цю фігуру у щорічних звітах гімназії початку 1920-х років. Якість фото жахлива, і не факт, що воно зроблено вже після війни. На балконі другого поверху, як раз над центральним входом, видно якусь чорну пляму. Скоріш за все, тая пляма — це герб Австро-Угорщини, адже гімназія була державною, цісарсько-королівською. Отже виходить, що фото для звіту взяли старе.
І на завершення трохи пофантазую. В Івано-Франківську вже багато років відбувається Свято ковалів. Після кожного фестивалю майстри дарують містові якусь композицію. А якби вони наступного року відновили над вокзалом отеє «божество»?
 «Чорна фігура» над українською гімназією
Скульптурна група на балкончику пошти тримала на плечах земну кулю
Гермес над вокзалом |
