Перед тим, як залишити Станиславів у серпні 1914 року, австрійці поширювали страшні чутки про росіян. Ніби у царській армії є козаки-людожери, справжні ведмеді і страшні московські попи, які гірше, ніж козаки і ведмеді разом узяті.
Жив тоді в Станіславові такий собі єврей Шмуль, який мав невеличку крамницю на ринковій площі. Йому було дуже цікаво побачити тих козаків людожерів, бурих ведмедів і бородатих попів. Від самого ранку він стирчав біля своєї крамнички і виглядав екзотичних росіян.
Нарешті в ранковому тумані почувся стукіт копит. На порожню площу виїхав козачий кінний патруль. Проїжджаючи повз Шмуля, один із козаків про всяк випадок перетягнув його нагайкою.
Переляканий торговець кинувся в будинок, де на нього чекала дружина:
— Ну що там?
— Не знаю, що там, — відповів Шмуль, потираючи спину, — але влада у місті вже є!
