У часи Першої світової багато бургомістрів залишалися в окупованих галицьких містечках, аби разом зі своїми виборцями нести тяготи війни. Втім, очільника Станиславова це не стосувалось.
Від кінця ХІХ століття нашим містом керував доктор юриспруденції Артур Німгін. В історію він увійшов як перший і останній станиславівський бургомістр-єврей.
Коли спалахнула війна й царська армія стрімко наближалася до міста, шляхетний доктор повівся геть не шляхетно.
Мемуарист Сімон Шпунд так описує події, що передували російської окупації. «Міський голова Артур Німгін зайшов у магістрат, де забрав у касі зарплату за кілька місяців наперед. Із повним гаманцем він сказав: «Той, хто має гроші, може врятувати своє життя! Після цього без жодного прощання та в гарному настрої покинув місто».
Невдовзі після австрійського контрнаступу блудний бургомістр повернувся. Але щойно фронт знов наблизився до
Станиславова, він хутко зник у напрямку Відня. А потім повернувся ще раз.
З бургомістрів Німгіна зняли вже поляки, аж у травні 1919-го. Та ж він і тут не пропав – працював урядником воєводства.
Із вибухом Першої світової фронт швидко наближався до Станиславова. Боячись погромів, Німгін разом із більшістю єврейських радних кидає місто напризволяще та тікає на захід. В окупованому Станиславові «на господарстві» лишається віце-бургомістр — німець Кароль Фідлер. Його предки починали простими столярами і з часом доробились до мережі меблевих магазинів. Фідлер ніяк не міг знайти спільну мову із російським повітовим начальником Гавінським, який неодноразово погрожував відправити того до Сибіру. І можливо, він таки виконав свою обіцянку, бо у травні 1915 року містом уже заправляв російський ставленик Іван Габрусевич.
Але вже в червні австрійці відбили Станиславів і з евакуації повернувся доктор Німгін. Разом з єврейськими депутатами. Та коли почався Брусилівський прорив, їм знову довелося пакувати валізи й мандрувати до дунайських берегів.
Протягом 1916?1917 років бургомістром був місцевий ресторатор Антоні Штигар. На його долю випало багато важких випробувань, але він із честю впорався. Після третього (і останнього) відступу росіян до міста втретє повертається Німгін. Але тихо добургомістрити йому не далі. 1 листопада 1918 до його кабінету увійшла українська делегація, яка повідомила, що перебирає владу в Станиславові. І хоча уряд ЗУНР зберіг за містом привілеї самоврядування, наглядати за Німгіним приставили спеціального комісара — гімназійного професора Павла Чайківського. Втім, і піднаглядний, і сам комісар мало чого вирішували — в умовах війни першу скрипку грали військові.
