8 листопада 1884 року Наталія Кобринська створила в Станиславові «Товариство руських женщин» (з 1933 року — «Союз українок»). Одним із напрямків цієї спільноти була допомога в’язням сумнозвісної тюрми «Діброва». Панянки збирали ліки, харчі, білизну та передавали українським в’язням. У часи Першої світової та польсько-української воєн активісток можна було побачити у шпиталі, де вони допомагали пораненим.
Проте поряд із такою благородною діяльністю всередині товариства спалахували і корупційні скандали. У 1918 році на чолі організації стояла Емілія Сабат. Мотивуючи тим, що через війну та розруху немає можливості сплачувати кредит, вона продала бурсу. При чому не кому-небудь, а своєму синові Роману.
Невдовзі влада у товаристві помінялася і нова головуюча розпочала судовий процес з повернення будинку. Суд тривав цілий рік і завершився на користь жінок, за умови повернення грошей пану Роману. Через шалену інфляцію зробити це було нескладно.
Нині в Івано-Франківську неподалік від тої «захоронки» є вулиця Сабата. Вона названа на честь Романового батька – першого директора української гімназії.
