На австрійській поштівці бачимо великий гарний будинок. З підпису випливає, що то вулиця Баторія (нині Короля Данила). Та насправді кам’яниця стоїть на розі, другий її фасад належить вулиці Казимирівській (Мазепи). До речі, й сучасна його адреса – Мазепи, 36.
Зрозуміло, що до наріжних будинків висувались особливі вимоги, адже саме вони формували архітектурне обличчя вулиці. І вулиця Баторія має гідний початок. Ось уривок з архітектурного опису кам’яниці:
«Один із найбільш яскравих і монументальних зразків стилю модерн у місті. Споруда триповерхова з мансардами, цегляна, отинькована, складної конфігурації в плані. Кожен із чотирьох еркерів переходить в арковий аттик, увінчаний сецесійною фігурою «півнячий гребінь». Між лоджією та еркерами другого поверху влаштований суцільний мурований балкон з орнаментованою огорожею. Вікна великі, заокруглені, з замковими каменями. На третьому поверсі вікна вузькі аркові спарені, оформлені аркатурою*».
Хто звів отой «яскравий і документальний» достеменно невідомо. Втім художник-реставратор Микола Канюс писав, що оздоблення центрального фасаду виконав у венеціанському стилі тутешній скульптор Мар’ян Антоняк.
Ще одне цікаве питання – коли збудували кам’яницю? Відповідь є у під’їзді з боку вулиці Мазепи. Там на підлозі викладена дата побудови – 1910. Поруч є монограма із латинськими літерами «FK». Це ініціали першого домовласника – Файбіша Ізраеля Катца. Про цього добродія теж мало що відомо. Лише те, що він був інженером, з німецької його прізвище перекладається як «кіт», а його однофамілець, а може, родич, Якуб Герман, збудував величну кам’яницю із атлантами на Незалежності, 30.
Є цікавий момент. На старій поштівці добре видно, що перший поверх не містить жодної крамниці, кафе чи іншого закладу. Будинок був повністю житловим, хоч і стояв неподалік від центру. У власності родини Катців кам’яниця залишалася до 1939 року. Тоді в ній зафіксували 11 квартир з боку вулиці Мазепи і сім від Короля Данила.
Наприкінці 1940-х частину приміщень займав військовий трибунал МВС, за вироками якого сотні патріотів опинилися в тюрмах і таборах. Серед засуджених був і батько одного з авторів – Іван Головатий. За допомогу воїнам УПА харчами та медикаментами він отримав сім років ув’язнення. Взагалі за таке карали більш жорстоко, але згадали фронтові заслуги у Червоній Армії і скоротили термін…
Сьогодні ситуація інша – весь перший поверх зайнятий комерційними структурами. Навіть у підвалі отаборилося кафе-ресторан «Терек». Його літній майданчик проглядається на сучасному фото з боку вулиці Короля Данила.
Архітектурний декор теж зазнав змін, а точніше втрат. Із чотирьох прикрас «півнячий гребінь» залишився лише один – крайній зліва. Не збереглась і декоративна кована решітка на даху наріжної частини. А ось з боку вулиці Мазепи зміни якісь незрозумілі. На поштівці бачимо лише два арочних мансардних вікна, натомість нині їх уже три. Саме так, як планувалось спочатку. Навряд чи австрійці «забули» збудувати таку важливу архітектурну деталь. Скоріш за все це поліграфічний брак.
Дашок над балконом третього поверху колись був скляний, нині ж він явно не прозорий. Сильно псують зовнішній вигляд споруди численні графіті. Останнім часом вуличні художники у своїй творчості все частіше згадують російського президента. Саме під сходами є такий напис, з яким важко не погодитись.
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
