В історії станиславівських аптек простежується цікава закономірність. Якщо аптека починала працювати, то ніщо не могло її знищити. Змінювалися власники, місця розташування, але назва і фармацевтичні традиції закладу залишались незмінними. Деякі аптеки, що виникли купу років тому, працюють і дотепер.
Без назви
13 жовтня 1912 року «Кур’єр Станіславовський» повідомив читачів, що у місті відкрилася нова, шоста за ліком аптека: «Пан Зигмунд Теодорович отворив аптеку при вулиці Седельмайєрівської, біля бровару». Тепер Седельмайєрівська це Новгородська. Але заклад там містився недовго.
В адресній книзі за 1926 рік читаємо, що аптека Теодоровича працює у будинку № 20 на Галицькій. Тепер тої кам’яниці немає – її знесли для створення площі перед новозбудованим ЦУМом. Але й там аптека довго не затрималась. У 1929 році вона переїхала на Сапіжинську (Незалежності, 12), де зайняла перший поверх міщанського казино. Тут аптека працювала довгі роки.
Вірменська родина Теодоровичів мешкала у Станиславові з кінця XVII століття. Після захоплення турками Кам’янця-Подільського вони переселились на Покуття, розкрутились і навіть домоглись у цісаря підтвердження свого давнього шляхетства.
Аптека швидко стала популярною, бо стояла на головній вулиці міста. У 1930-х її орендували брати Ян і Вільгельм Міки, які славились парфумами власного виробництва. Перед самою війною там працював батько відомого мемуариста Тадеуша Ольшанського. Ось що він пише: «Батько… ставши до спілки зі своїм другом, відомим фармацевтом Зигмундом Теодоровічем, на задвірках його аптеки «Під срібним орлом» облаштував лабораторію, в якій проводилися медичні аналізи. Аптека знаходилася надругім розі Сапєжинської по діагоналі, буквально в двох кроках. Батькові було близько до лабораторії, яка стала його новою пристрастю. А коли він закінчував сліпати над мікроскопами, йшов на ІІ поверх того ж будинку: там знаходилося Офіцерське Казино, де батько зустрічався з друзями та знайомими і грав у бридж…».
Пан Тадеуш трохи наплутав із назвою аптеки. Теодорович свій заклад взагалі ніяк не назвав. Це був перший і єдиний випадок у фармацевтичній історії старого Станиславова.
Після війни аптека таки отримала назву, а точніше номер – 4. Працювала вона до 2012 року, доки не перетворилася на… цукерню.
«Під левом»
У звітах російської поліції за 1916 рік зазначається, що у Станиславові нараховувалось сім аптек. Схоже, крайня з них виникла у часи Першої світової. Цікаво, що саме тоді тернопільський губернатор (якому підпорядковувався Станиславів) для боротьби зі спекуляціями заборонив ставити аптечну націнку більше 30 %.
Хто був власником тої загадкової аптеки? Серед чиновників станиславівського магістрату 1916 року згадується ветеринар і аптекар Антон Банах. Втім у подальших довідниках він фігурує суто як ветеринар і до аптек стосунку не має.
Скоріш за все сьомою аптекою була «Під левом», що була на Вовчинецькій, 55. Хоча, чому була – вона й нині працює, під номером шість.
За Польщі аптека належала магістру фармації Баннеру, який здавав її в оренду Адольфу Ландесу. Що один, що другий були євреями, тому не пережили німецьку окупацію. Тоді заклад перейняла українка Любов Білобрам, яка свого часу закінчила фармацевтичний факультет Познанського університету.
«Під Гігіеєю»
У грецькій міфології Гігіея була донькою бога лікування Асклепія. Вона вважалась покровителькою здоров’я і зображалася зі змією, яку годувала з чаші. Пізніше зміюка з келихом стала символом медицини, а на честь богині нарекли одну з меддисциплін – гігієну.
Чистоплотну гречанку поважали і в Станиславові. Восьма аптека, яка почала працювати у двадцятих роках, називалась під «Гігіеєю». Спочатку вона була в будинку на Сапіжинській, 141 – десь за залізничним мостом. Близько 1935 року заклад перебирається у модернову кам’яницю Яна Дрекслера, на тій же вулиці, але значно ближче до центру – на розі із Залізничною.
У 1926-му аптекою завідував якійсь І. Клар, а через два роки і далі фігурує вже А. Клар. Серед «підгігієнічних» працівників був і випускник Познанського університету фармацевт Михайло Головатий. Він доводився стриєм (братом батька) і тезкою нашому відомому краєзнавцю. Незабаром на нього очікував кар’єрний зліт. У газеті «Станиславівське слово» за квітень 1942 року вийшло оголошення: «Подаю довідома шановного громадянства міста Станиславова і околиць, що я перейняв управу аптеки при вулиці Адольфа Гітлера (Сапіжинській), ч. 121. Михайло Головатий, аптекар». Куди подівся попередній власник – єврей Клар – здогадатись не важко.
Тепер там аптека № 7 мережі «Іва-Фарм».
«Під короною»
Про наступну аптеку відомо небагато – лише адреса, назва, прізвище власника і дата заснування. 20 січня 1938 року в кам’яниці на площі Ринок, 11, відкрилась аптека «Під короною». Вперше в історії Станиславова власницею стала жінка – магістр фармації Ядвіга Меус. Цікаво, що міську касу ощадності у 1884 році спорудили за проектом архітектора… Раймонда Меуса. Так і хочеться заявити, що то був батько пані Ядвіги, але зодчий мешкав у Кракові.
Ані будинку, ані аптеки давно не існує. Ще за Австрії кам’яниця вважалась аварійною, втім розібрали її десь наприкінці п’ятдесятих. А хатинка була цікава. Її в середині ХІХ століття спорудили купці Бретгольці. Новобудова мала три фасади, які виходили на сучасні вулиці Мельничука, Вірменську і площу Ринок. Через те важко сказати, з якого боку була аптека.
«Під Матір’ю Божою»
Останній передвоєнний рік був врожайним на аптеки. 29 січня, лише через вісім днів після відкриття «Під короною», відсвяткувала новосілля аптека Олександра Вайса. Цей добродій теж був магістром фармації. Прізвище в нього явно не слов’янське, і навіть не християнське. Втім називалась аптека «Під Матір’ю Божою». Напевно, у такий спосіб хитрун Вайс заманював польських та українських клієнтів.
Містилась вона у кам’яниці Вайнгартена, на Голуховського, 28. Тепер це вулиця Чорновола, і якщо ви туди прийдете, то побачите аптеку № 5. В інтернеті вона дещо дивно називається – «Екстемпуральна».
***
Підіб’ємо підсумки. Із десяти станиславівських аптек три зникли разом із кам’яницями («Під якорем», «Під срібним орлом», «Під короною»). У двох нині діють інші заклади («Під Божою опікою», аптека Теодоровича). Втім решта п’ять, тобто половина, досі працюють, і це геть незла статистика.
Автор дякує краєзнавцю Михайлу Головатому за допомогу матеріалами
