За Австрії станиславівський округ очолювали понад два десятки поважних чоловіків. Але був один, який помітно виділявся. Знайомтеся, Францішек Краттер, староста міста Станиславова.
Редактор
Дата народження нашого героя не відома. Взагалі початок його біографії оповитий туманом. Наприклад, деякі історики плутають майбутнього станиславівського старосту із львівським письменником і драматургом Францишком Краттером, хтось вважає його сином львів’янина, інші – братом. До того ж, у Львові тоді мешкали два брати Краттери – Ігнацій та Іоган. Обидва володіли винарнями. Хто з них доводився батьком нашому старості, наразі не визначиш. Та й менше з тим.
Отримавши фах юриста, молодий Краттер розпочав кар’єру австрійського чиновника. В 1807 році він поступив «практикантом концептовим» у Галицьке губернаторство. Через два роки отримав чин губернського концептиста (дрібного службовця). На цьому його кар’єра могла би скінчитись, бо тоді (як і зараз) без зв’язків особливо не просувалися. Аби тебе помітили, треба було чимось виділитись із сірої маси. Саме це і зробив Краттер.
Тоді у Львові виходили лише німецькі часописи, які швидко банкрутували. Більшість львів’ян були поляками, які не хотіли, а то й не вміли читати німецькою. З огляду на це, Краттер у 1810 році подає губернатору Галичини графу Гоесу проект польськомовної газети. Граф зацікавився, дав добро, і вже 2 квітня 1811 року вийшов перший номер «Газети Львівської», редактором якої був Францішек Краттер. До речі, то була перша ненімецька газета імперії, яку фінансував уряд. Видання швидко завоювало аудиторію, і навіть після припинення державної підтримки залишилося на плаву. А потім почало давати прибуток. Зрозуміло, що все це – завдяки невтомній праці редактора Краттера. Забігаючи наперед, скажу, що «Газета Львівська» проіснувала до 1939 року й була відновлена у 1990-му.
У часописі інколи друкувався сам губернатор, тому ніхто не здивувався, коли у 1816 році Краттер отримав чин губерніального секретаря. А в липні 1823-го пан Францішек став уже губерніальним радником і станиславівським крайсгауптманом – старостою округу.
Краттерівка. Перша половина XIX століття |
Господар
Галичина тоді була поділена на 18 округів (обводів, циркулів), якими керували старости, що призначались із Відня. Станиславів також був центром округу. І хоча місто мало свого бургомістра, його влада до 1867 року була майже формальною – фактично містом керував староста.
До Краттера цю посаду обіймав такий собі пан Геніг. Разом зі староством він передав спадкоємцю і Станиславів. Але назвати тодішнє місто квітучим язик якось не повертається. Ще у 1802 році мандрівник Йозеф Рохер писав, що у Станиславові «нема нічого цікавого, а всі міські урядники провадять сільський спосіб життя». Через 20 років мало що змінилось. Немощені вулиці після дощів перетворювалися на непролазні болота. Ввечері не горів жоден ліхтар, у темряві виходити з дому було небезпечно. Більше половини будинків, які тулились один до одного, були дерев’яними, і це сприяло чисельним пожежам. Відсутність цивільного шпиталю та недостатня кількість лікарів пояснювали високу смертність. Єдину гімназію лихоманило від студентських бунтів.
Проте ці негаразди не злякали нового старосту. Із вродженою німецькою педантичністю він почав перетворювати Станиславів на справжнє європейське місто, а староство – на писанковий край.
Перш за все, він віддав до війська ватажків студентських заворушень, і в гімназії одразу стало спокійно. (До речі, через брак досвідчених кадрів, Краттер одночасно обіймав посади директорів гімназій у Станиславові та Бучачі). Потім новий староста розпочав грандіозну програму освітлення міста. Незабаром на центральних вулицях з’явилися масляні ліхтарі, що в поєднанні зі збільшенням штату поліції покращило криміногенну ситуацію.
Не забули й про комуналку. Почалось брукування вулиць і площ, спорудження каналізації. Цікаво, що наші будівельники ще й досі натикаються на рештки австрійських стічних колекторів, а точної схеми їх прокладання не знає жоден з фахівців.
 |
Приділили увагу й пожежній безпеці. Для місцевої команди вогнеборців закупили нове обладнання. Проте цілком уникнути пожеж не вдалося. Так, у 1826 році вогонь знищив гауптвахту. А оскільки Станиславів був великим гарнізонним містом, і порушники військової дисципліни мали десь відбувати покарання, то вже за рік збудували нову гауптвахту. Вона збереглась і донині за адресою Галицька, 7. Тепер там бібліотека медуніверситету.
Проте мешканцям міста староста більше запам’ятався не цим. До його прибуття у Станиславові не було жодного громадського місця відпочинку. Порядні містяни навіть не мали куди піти у вихідні, через що тихо спивались удома чи у єврейських шинках. Культурному Краттерові це не подобалось, і він вирішив закласти громадський сквер. У братів-вірмен Агопсовичів придбали земельну ділянку (зараз там головпоштамт). Спеціально найняті працівники висадили кущі та дерева, і навесні 1827 року сквер зустрів перших відвідувачів. Він одразу здобув шалену популярність у станиславівців, оскільки по вихідних там грав військовий оркестр. Тепер файно вбрані люди вечорами нарізали кола по скверу та слухали музику. А напивались уже потім, культурно. Новий сквер охрестили, звісно, «Краттерівкою».
 |
Борець з епідеміями
Але діяльність пана старости не обмежувалася Станиславовом. Саме з його ім’ям пов’язаний початок прокладання дороги до Угорщини через Яремче та Микуличин. Це пожвавило торгівлю та перетворило Станиславів із провінційної діри на важливий транзитний вузол. Коли у другій половині ХІХ століття прокладали залізницю, її тягнули саме вздовж дороги. Аби увіковічнити ініціатора будови, одну з мальовничих брил між Дорою та Яремче назвали «каменем Краттера». Незабаром ця каменюка стала однією з місцевих атракцій, з її видом навіть виходили поштівки.
Найясніший цісар Франц І гідно оцінив бурхливу діяльність пана Краттера. У 1834 році його підвищують до рангу дійсного радника двору та одночасно скеровують до більш престижного буковинського староства. У Чернівцях Краттер очолив місцеву гімназію та вдало завершив податкову реформу.
Справжнім прокляттям того часу були епідемії. Як правило, приходили вони або з півдня (Туреччина), або зі сходу (Росія). Кордон між двома імперіями проходив по Збручу, і коли у 1837 році в Подільський губернії стався спалах холери, австрійська влада вирішила закрити кордон. Губерніальним комісаром призначили Краттера. В його обов’язки входило облаштування санітарних кордонів. У своєму житті пан Францішек все робив ретельно й сумлінно. Не стало виключенням і це завдання. Він особисто перевіряв організацію роботи на місцях та вникав у всі тонкощі справи. Скінчилося тим, що Краттер заразився на холеру та помер у Бродах 9 січня 1838 року.
По ньому залишились вдова Марія Краттер і дві доньки. Одна з них, Францішка, вийшла заміж за барона Гандля й таким чином увійшла до аристократичних кіл австрійської імперії. Її портрет зберігається у львівський картинній галереї, й, дивлячись на нього, можна стверджувати, що у старого Краттера добре виходили не лише сквери та дороги. Лише шкода, що не збереглося портрета самого старости.
У статті використані листівки з колекцій Зеновія Жеребецького та Валерія Ковтуна
