У Самуїла Маршака є типово радянський вірш, який називається «Балада про пам’ятник». Там розповідається, як у маленьке кавказьке містечко прийшли німці та наказали відправити на переплавку місцевий пам’ятник Леніну. До речі, бронзовий. Але відважні партизани відбили той коштовний лом і поставили його на місце…
Щось подібне сталось у Станиславові. З пам’ятником Міцкевичу. За часів окупації німці, м’яко кажучи, не надто толерували поляків. Вони систематично нищили польську інтелігенцію й підірвали пам’ятник Грюнвальдській битві. Бронзового Міцкевича чекало щось подібне. Натомість, одного прекрасного ранку поет зник із постаменту. Його шукали і поліція, і гестапо, і навіть пожежні. Марно.
Як з’ясувалося пізніше, скульптуру потайки зняв з п’єдесталу пан Казимир Татара, вивіз за місто та закопав. Коли ж німців виперли, чемно повернув поета назад. Чи робив він то сам, чи був першим богатирем Станиславова – достеменно невідомо.
 |
