Останнім часом все більше істориків і краєзнавців використовують старі поштівки для вивчення минулого Станиславова. За допомогою цих пожовтілих папірців можна довідатись, як раніше називались вулиці та які будинки на них стояли. Між тим є листівки, які запросто можуть ввести дослідників в оману. До самих зображень претензій немає, а ось пояснювальні підписи, м’яко кажучи, не зовсім відповідають дійсності.
Почнемо зі славетного періоду старої доброї Австрії. Саме з того часу походить поштівка (1), вперше надрукована у книзі Михайла Паньківа «Ратуша». Напис на ній свідчить, що це вулиця Карпінського (початок Галицької). На перший погляд ніби все добре — маленькі будиночки та ратуша на задньому плані. Але чому не видно дирекції залізниць (головного корпусу медуніверситету)? Може фото зроблено до 1894 року? При порівнянні поштівки з іншими видами вулиці Карпінського не вдалося ідентифікувати жодного будинку. Висновок — це не вона!
Тож насправді тут зображена вулиця Берка Йоселевича (Страчених). На місці кам’яниць ліворуч нині — торговий центр, прямо — бідолашний будинок Вірменська, 1, який стратили шляхом «ревалоризації». А як же напис? Ну помилились у видавництві, з ким не буває.
Наступна (2) — будинок скарбової дирекції, тобто аналога нинішньої податкової. Хоча насправді на фото — приміщення окружного суду на вулиці Білінського. Аби в цьому переконатись, достатньо пройтися по Сахарова та подивитись на будинок СБУ/МВС. А справжня скарбова дирекція розташовувалася на сучасній вулиці Грушевського — там, де зараз інститут лісництва.
А ось, до речі, й вона (3). Правда, напис каже, що то цісарсько-королівський суд у Станиславові. Не вірте, то підступна брехня! Скоріш за все, безвісний дизайнер початку минулого століття просто переплутав підписи до двох фото. Цікаво, чи звільнили його з роботи, чи обмежилися суворою доганою?
Рухаємось далі. Тут ніби бачимо казарми інфантерії (4) на вулиці Третього Мая (Грушевського). Натомість, любителям мілітарної тематики пропонують подивитися на взуттєву крамницю, лазню та цілу купу станиславівців призовного віку. А де ж казарми? Вони дійсно стояли на вулиці Третього Мая, але трохи далі — навпроти сучасної Білої хати. Ця листівка датована 24 січня 1903 року. Текст сугубо мирний: «Дорогий Братчику! Данило писав, що Ти до нас з ним приїдеш. Ми всі тим дуже тішимося і просимо дотримати обіцянки. До милого побачення. Дядя».
Минали часи та влади. Пройшовши різні випробування, Станиславів, а точніше Івано-Франківськ, вступив у дивну епоху «розвитого соціалізму». Наклади поштівок досягли небачених розмірів — 100 000 примірників і вище! При таких об’ємах траплялись очевидні ляпсуси. У 1964 вулицю Грюнвальдську чомусь назвали вулицею Карла Маркса. А на листівці 1970 року із зображенням ратуші негатив повернули не тим боком, через що ринкова площа набула досить дивного вигляду. Проте рекордсменом за помилками виявилася листівка із зображенням пам’ятника Міцкевичу, 1980 р. (5) Тут скульптора Блотницького обізвали Плотницьким, а різьбяра Я. Бембновича представили як «архітектора Т. Блонського». А випустило цю поштівку не якесь там провінційне видавництво, а Мінзв’язку СРСР на фабриці Гознака. Міцкевич так сподобався зв’язківцям, що у 1986 році вони повторили наклад… і помилки.
А цей «фокус» мені показав франківський колекціонер Роман Білан. «Уважно поглянь на цю відкритку», — сказав він, поклавши на стіл поштівку 1979 року, підписану як «Івано-Франківськ. Обласний краєзнавчий музей» (6). І що там? Ну ратуша, площа Ринок, люди ходять, бабки на лавочці сидять.
«А тепер подивись сюди — це вже 1989 рік» (7). Також площа Ринок, трохи інший ракурс, літо, люди гуляють. «Нічого не бачиш? Подивись на лавки». Є! На лавочці, як і 10 років тому сидять ті самі бабці. Оце заговорилися!
Насправді все просто. У далекому 1979 році фотограф Г. Буланов відзняв кілька панорамних кадрів центру міста. Одне фото використали для поштівки Мінзв’язку. А через 10 років, аби знову не пертися на Західну Україну, Буланов скористався старими негативами. Це фото було зроблено через хвилину після першого. Пішоходи змінилися, а бабці — на місці. Може, вони й тепер там сидять чи перейшли десь до сусідньої кафешки?
Поштівки з колекції Олега Гречаника
