У своїх міжвоєнних спогадах учні станиславівської української гімназії часто згадують популярну на той час гру.
Наприклад, Орест Корчак-Городиський пише:
«У стук-пук ми також мали добрих гравців – згадати хоча б братів Олесницьких… У домівці «Сокіл» – зустрічі, гра в стук-пук, а на площі Чорногори – відбиванка і кошиківка».
З відбиванкою та кошиківкою все просто – це сучасні волейбол і баскетбол. А що ж то за стуки з пуками?
Ніхто не знав. Знайомі історики з краєзнавцями розводили руками. Особливо всіх бентежив отой пук. Мимоволі пригадувалися забави візантійського імператора Михайла ІІІ П’яниці. Цей цісар влаштовував змагання серед придворних з гасіння свічок… пердінням. Між іншим, переможця чекала нагорода у 100 золотих. Хоча слабо віриться, що вихованці Станиславівської гімназії могли влаштовувати такі турніри.
Усе роз’яснила музикознавець Галина Максим’юк. Виявляється, стук-пук – це звичайний настільний теніс, пінг-понг.
