Ця історія – від Олега Марцінковського, а йому розповів батько, який за часів СРСР працював головним конструктором ВО «Карпатпресмаш». До складу об’єднання тоді входило п’ять заводів, підпорядковувалось воно напряму Москві, а одним із головних замовників було Міноборони.
Військові різних рангів регулярно приїздили до Франківська, і хтось із великими погонами розкрив головному конструктору своєрідну таємницю.
У ті часи у Львові дислокувався штаб Прикарпатського військового округу, територія якого займала 10 областей. Військ там не бракувало: 12 сухопутних дивізій, одна повітряна армія, підрозділи ППО. Але ж Львів – давнє місто, славиться архітектурою, музеями, театрами і т. п. Там було повно іноземних туристів, серед яких запросто могли затесатись «імперіалістичні шпигуни». Тому дехто з генералів волів перенести штаб округа кудись подалі.
У високих кабінетах народився задум збудувати спеціальне місто – Прикарпатськ. Цей адміністративно-мілітарний мегаполіс мав постати десь у лісах між Івано-Франківськом і Калушем. Біля Ценжева тоді вже існував запасний командний пункт Організації Варшавського договору, який мав зв’язок з усіма країнами соціалістичного табору. І Франківськ був закритим містом, тож режим таємності можна було забезпечити значно легше, ніж у Львові.
Але 3 травня 1985 року на Львівщині сталася масштабна авіакатастрофа. У небі над Золочевим зіштовхнулись пасажирський ТУ-134А та військово-транспортний Ан-26. На останньому летіли генерали, які й лобіювали створення Прикарпатська. Усі 96 пасажирів та екіпажі обох літаків загинули. На вакантні посади призначили інших генералів, а проект міста Прикарпатськ поклали під сукно. На цьому історія військового мегаполісу завершилась, так і не розпочавшись.
