Хоча більшістю у старому Станиславові були євреї, християн теж вистачало. Багато з них дотримувалось однієї доброї традиції. Коли родина споруджувала власний будинок, то на фронтоні робили нішу, куди ставили невеличку статую Діви Марії. Вважалося, що Богородиця оберігатиме мешканців кам’яниці від усіляких халеп і негараздів. Подібних будинків у Станиславові було багато, більше сотні.
У вересні 1939 року до Галичини вдерлися совіти. Вони пропагували, що релігія – то опіум для народу, тож розпочали гоніння на церкву. Але пік атеїстичного наступу припав на післявоєнні роки. Масово зачинялись, а подекуди і руйнувалися храми, церковне начиння нищилось чи звозилося на склади, зносились придорожні хрести й каплички, пам’ятники Спасителю, Богородиці, святим. «Не забули» і про маленькі статуї на фасадах кам’яниць. Досить скоро ніші на фронтонах спорожніли. Хтось сховав статуї, а хтось повикидав на смітник. На свої місця фігурки Богородиці повернулись лише за незалежності, і то не у всіх будинках.
Втім виявляється, що в Івано-Франківську було кілька кам’яниць, власники яких не чіпали свою небесну покровительку протягом усього радянського періоду. Наприклад будинок № 8 на вулиці Маланюка, що належить родинам Трусєнкових і Джуганів, які поселилися там після війни. Або особняк на Лермонтова, 5, неподалік вулиці Тарнавського. Це затишний, зелений квартал, зовсім недалеко від центру, забудований переважно особняками та віллами. Розповідають, що там же мешкали кілька родин партапаратників. Виглядає, що Діва Марія їм не заважала. Хоча, може, вони просто не дивилися вгору?
