В Івано-Франківську нині повно вуличних музик. На стометрівці можна зустріти тертого життям скрипаля, тіток-акордеоністок, волохатих виконавців рок-балад чи взагалі – людину-оркестр із переносними колонками. Кожен грає, як уміє, і те, що йому до вподоби. Цікаво, а чи було щось подібне у старому Станиславові? Вільно було комусь заграти у центрі міста, чи поліція пильно стежила за порядком і ганяла музик з очей «порєдної» публіки?
Виявляється, такі музики були, ще й які! Про одного з них, тутешню знаменитість, розповів журналіст Ясь Недопитальський у газеті «Кур’єр Станіславовський» за 1905 рік.
«До вуличних дідів також належить старий лірник, який грає на своєму інструменті різні народні думи, декотрі він написав сам. Грає про Багатія і Лазаря, про Страшний суд, прозлу Мачуху і Сироту. Навколо лірника збираються слухачі, яких йому ніколи не бракує, і кидають хто копійчину чи хліб, хто свіжу цибулю – хто що може. Це той самий лірник, про якого роком раніше писав «Новий вік». Нібито добре заробивши у Львові, він захотів пожити з шиком. А без кубіти розвага є нудна. І от, накупивши всілякого добра, булок і ковбаси, вирушив у товаристві веселих доньок Венери до лісочку за Стрийською рогаткою. Але невдячні не тільки позбавили бідаку всього статку, ще й поцупили ліру та залишили в лісі самого. Нарікаючи на невдячність і фальшивість дівок, старець у розпачі вирушив пішки до Станиславова. Купив нову ліру і далі дає концерти біля залізного мосту, чи біля Вовчинецької рогатки, чи біля фігури Матері Божої».
Фігура Богородиці стояла на перетині Галицької та Північного бульвару. Вовчинецькою рогаткою називався пост, де збирали мито з селянських возів, що заїздили до міста з боку Вовчинців. Як бачимо, лірник зазвичай грав на периферії, а до центру його не дуже то й пускали.
