Іменем короля

Колись давно Івано-Франківськ називався «вільне королівське місто Станиславів». Це тому, що спочатку місто належало Польському королівству, потім опинилося під владою Австрії, але знов таки у складі королівства Галичини і Лодомерії. Таке минуле залишило відбиток на назвах станиславівських майданів і вулиць. Вони носили імена королів і королев, цісарів і цесарівен, більшість з яких вже давно забуті.

Хоробрий тесть Святополка

Від вулиці Сахарова відходить провулок Зелений. З одного боку – поліклініка МВС, з іншого – ворота слідчого ізолятора. За Польщі це похмуре місце мало горду назву «провулок Болеслава Хороброго».

У 1025 році він став першим польським князем, якого коронували. В історії України Болеслав І відомий походом на Київ, під час якого він відстоював інтереси свого зятя Святополка, а заодно захопив казну Ярослава Мудрого. Сьогодні національною реліквією Польщі є меч «Щербець». За легендою, коли князь відступав з Києва, то стукнув мечем по Золотих воротах і на ньому залишилась щербинка. Літописці згадують, що Болеслав був хитрий, розумний, ну і, напевно ж, хоробрий.

Провулок ліктя

Ви знаєте, де вулиця Профспіл­кова? Щоб її знайти, довелося озброїтися детальною мапою та потужною лупою. Це маленький провулочок, що сполучає Бандери та Київську. На плані 1934 року він позначений як «Локетка».

Під цією трохи дивною назвою ховається польський король Владислав І (правив у 1320-1333 роках). Прізвище «Локеток», тобто лікоть, нагадує про малий зріст монарха. Якщо вірити хроністу Длугошу, король «тягнув» лише на 130 см. Про таких говорять: «метр з капелюхом». Тож, який король, така й вулиця.

Двічі королівська

Вулиця короля Данила унікальна тим, що це єдина «королівська» вулиця сучасного Івано-Франківська. Починав Данило Романович як володар Галицько-Волинського князівства. Згодом він здобув такий міжнародний авторитет, що папа римський Інокентій ІV у 1254 році пожалував йому корону. Цьому передували таємні домов­леності: Данило мав навернути мешканців свого князівства до латинського обряду, а папа обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів. Оскільки намісник Божий свою обіцянку не виконав, то і перехрещувати нікого не довелось. А титул і корона залишились.

До речі, ця вулиця – «королівська» вже у другому коліні. Ще 70 років тому вона називалась Баторія. Хто ж тоді був її патроном?

У 1572 році згасла династія Ягелонів. Поляки запросили на трон французького принца Генріха Валуа, але той невдовзі втік додому. Тоді звернулись до трансільванського князя Стефана Баторія, і той погодився. Щоправда, йому ще довелось одружитись із 53-річною принцесою Анною Ягелонкою.

За легендою, один із предків князя Стефана вбив дракона й отримав прізвисько «Батор», тобто богатир. Новий король довів, що вміє боротися не тільки з драконами. Після кількох перемог він завершив Лівонську війну, яка тягнулася 20 років. У цій війні поляки перемогли не аби кого, а російського царя Івана Грозного. Одним словом, Стефан Баторій був одним із найуспішніших польських королів, і його ім’ям недарма назвали фешенебельну вулицю.

З приставкою «Великий»

Раніше сучасна вулиця Гетьмана Мазепи називалась Казимирівською. Нарекли її на честь людини, повний титул якої звучав так: Милостю Божою король Краківської землі, Сандомирської землі, Серадзької землі, Польської землі, Куявської землі, Добрянської землі, Поморської землі, Руської землі, господар і дідич вічний землям тим володар, король велебний Казимир ІІІ. Саме він у 1349 році завоював Галицьке князівство, після чого в його титулі з’явилась ота «Руська земля».

Казимир був останнім представником польської королівської династії П’ястів (у Станиславові навіть була така вулиця – тепер Пулюя). За часи його правління багатьом містам, зокрема, Львову (1356) було надано магдебурзьке право. В історії він залишився під прізвиськом «Великий». Скоріше за все, недарма.

Гроза тевтонців

Якщо перейти пішохідний залізничний міст, то опинишся на вулиці Деповській. Нині – цілком природна назва. Втім раніше вона називалась Ягелонською.

У 1385 році литовський князь Ягайло одружився із польською королевою Ядвігою. Шлюбний контракт, більш відомий як Кревська унія, об’єднав дві монархії в єдине королівство. Заодно Ягайло похрестився (до того він був язичником), взявши собі нове ім’я – Владислав ІІ.

Князь став родоначальником королівської династії Ягелонів, які правили майже два століття. Зоряний час монарха припав на 1410 рік, коли він на чолі об’єднаного польсько-литовсько-руського війська розгромив тевтонців під Грюнвальдом.

Особисто мені незрозуміло, чому поляки не знайшли «величнішої» вулиці для такої постаті.

Голова з медом

Після смерті Ягайла на престол вступив його син, теж Владислав. Оскільки юному монарху виповнилось лише 10 років, то країною правили регенти.

Коли хлопець трохи підріс, то вирішив наздогнати батька у військових перемогах. Король очолив похід проти турків-османів. 10 листопада 1444 року поблизу болгарського міста Варна відбулася кровопролитна битва.

Християни зазнали жорстокої поразки, а сам Владислав ІІІ загинув. Його голову турецький султан довго тримав у посудині з медом в якості трофею, а тіла так і не знайшли. Серед підданих ходили чутки, що король залишився живим, і скоро повернеться з полону. Через це три роки від­кладали коронацію його брата.

У списку польських королів він виступає як Владислав Варненьчик. Сучасна вулиця Опанаса Заливахи (поблизу Меморіального скверу) раніше так і називалась – Варненьчика.

«Битва під Варною». Картина XIX ст. Художник Станіслав Глебовський

Герой Відня

На старих поштівках часто зображена вулиця Собеського (Січових стрільців). На відміну від попередників, у жилах цього монарха була присутня й українська кров, оскільки його мати походила з родини Даниловичів.

Життя Яна Собеського було тісно пов’язано із Західною Україною. Він народився в Олеському замку, був калуським старостою, розбив татар під Львовом та навіть двічі гостював у Станиславові.

Після Хотинської вікторії Собеського обрали королем під ім’ям Яна ІІІ. Як показала практика – недаремно. У 1683 році Собеський виступає на допомогу обложеному османами Відню та перемагає. Завдяки цьому король назавжди потрапив у підручники історії та усілякі збірники на кшталт «100 великих полководців». Додам також, що Собеський досить лояльно ставився до українців і навіть відновив козацтво на Правобережній Україні.

Популярність його була настільки великою, що мешканці Станиславова не обмежились однією вулицею. Крім вулиці Собеського, в місті була ще й вулиця Короля Яна – сучасна Кобилянської.

У статті використані поштівки з колекції Зеновія Жеребецького