Одним із неодмінних атрибутів кожного міста є його диваки. У Станиславові 1930 х років їх теж вистачало. Так, на вулиці Сапєжинській (нині — стометрівка) біля банку можна було побачити молодого чоловіка на ім’я Бонк.
Він просив милостиню, паралельно коментуючи перехожих. До чоловіків він звертався із віршиком: «Тен пан носі крават червони, бо шука собі жони!». Для жіночок мав заготовлений слоган: «Та пані з Коломиї, бо носом риє». Цікаво, що через сімдесят років на тій самій стометрівці (тільки вже біля іншого банку) регулярно стоїть ще один дивак, який відпускає подібні солонуваті жарти й давно став своєрідною візитівкою міста.
А ще однією знаменитістю тоді була така пані Капітанова. Очевидці згадують, що за будь-якої погоди, у холод і спеку, вона мала на собі стільки одягу, що була подібною на велику кулю. Поет Юрій Андрухович навіть присвятив їй окремий вірш, який починається словами:
«Капітанська вдова
мала білих мишей
В закапелку дірявої кухні,
А ще в неї був канарок Мішель
І носовички трикутні».
Також станиславівська дітвора юрбою бігала за дядечком, якого називали Професором (з одною «ф»). Цей солідний чоловік постійно возив за собою скриню на колесах, стверджуючи, що там дуже цінний винахід, і він побоюється, аби то не вкрали.
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького.
