У 1947 році голова облспоживспілки, такий собі товариш Олексієнко, вирішив збудувати ресторан «Карпати». Паралельно він задумав створити велетенську пивну бочку, яка б слугувала рекламою нового закладу. Бочку зробили, витратили 25 тисяч карбованців, а от проект ресторану закінчився пшиком.
Спочатку бочку розмістили у центрі міста але, як пише тодішня «Прикарпатська правда», «своїм виглядом вона лякала жителів і її перенесли в інше місце». Після кількох переїздів цей гідний Книги рекордів Гіннесса виріб опинився у парку. Тоді заволав його директор. На нарадах у міськвиконкомі він скаржився, що дерев’яний монстр лякає дітей, і мами з візочками оминають парк десятою дорогою. Директора почули, бочку «підкинули» у подвір’я одного з будинків на вулиці Фрунзе (Короля Данила). Незабаром виявилось, що його мешканці теж, м’яко кажучи, не в захваті від сусідства з рекламою неіснуючого ресторану, тож бочку відбуксирували назад — на площу Ринок.
Аби перехожі не лякалися, її наполовину вкопали в землю. Тепер вона нагадувала величезний смітник, чим одразу скористалися городяни. Працівники сусідської чайної товариша Курта почали періодично скидати туди сміття та зливати нечистоти. Тепер на сполох забили журналісти — мовляв, в історичному центрі міста утворилася зловонна клоака, та й сама площа потрохи «перетворюється на трясовину».
Нарешті, у квітні 1948 року, на сторінках тієї ж «Прикарпатської правди», голова облспоживспілки офіційно запевнив, що сміття приберуть, бочку демонтують, а на її місці відкриють пивний ларьок. Тож у Книгу рекордів ми тоді так і не потрапили.
Фото з фондів Івано-Франківського краєзнавчого музею
