1. Бути багатим, мати квартири, машини і купу грошей, колекціонувати мистецтво — не соромно. Рахувати гроші в чужій кишені — соромно. Але. Все це за однієї умови. Якщо гроші зароблені. Не плутайте підприємця, топ-менеджера чи талановитого діяча культури з чиновником, єдиний шлях збагачення якого — це хабарі, пише відомий український підприємець і громадський діяч Валерій Пекар.
2. Електронне декларування — це насправді фантастична перемога Революції Гідності. Основне завдання революції — зміна суспільного договору. Запровадження нового суспільного договору неможливе, поки старий суспільний договір не стане огидним. Огидним до блювоти.
3. Ця перемога досягнута не тиском Майдану, а тиском міжнародних партнерів та невеличкої купки антикорупційних активістів. Можливо, саме час сказати їм «дякую», незважаючи на те, що ми стали об’єктом шаленої інформаційної спецоперації під назвою «всі однакові». Не всі однакові.
4. Найближчим часом буде декілька спроб повернути все назад. По-перше, з’являться законопроекти про часткове закриття інформації. По-друге, будуть великі злочини (як справжні, так і штучні) задля тиску на суспільство, щоб погодилося на закриття. По-третє, буде нова атака на нових політиків та держслужбовців, щоб показати, що «всі однакові». Нарешті, будуть спроби поставити на одну дошку всіх багатих: хабарників-чиновників та обдарованих професіоналів з бізнесу, підприємців-роботоголиків та талановитих діячів культури. Не піддаваймося.
5. Закликати до того, щоб у країні не було багатих, — це наступати на ті самі граблі. Вже проходили сто років тому. Треба закликати, щоб у країні не було бідних. Проблема не в тому, що в країні є люди, які мають великі статки. Проблема в тому, що в країні є люди дуже бідні. Боротьба з бідністю є одним з основних завдань України. І робиться це не експропріацією і не підвищенням мінімальної зарплати, а радикальним збільшенням рівня економічної свободи (нагадаю, 162 місце у світі). Нам потрібні десятки тисяч нових бізнесів, сотні тисяч нових робочих місць. Оце і є боротьба з бідністю.
6. Громадянське суспільство мусить використати цей момент, щоб пояснити людям необхідність економічної свободи. Приватизація, ринок землі, дерегуляція, прозора податкова система необхідні для того, щоб політики та чиновники не мали можливості красти. Водночас крадії будуть повторювати нам, що приватизація неможлива, землю скуплять іноземці, а податкова реформа призведе до краху пенсійної системи.
7. Сильні і талановиті люди завжди обирають собі шлях стати багатими. У відкритій економіці вони йдуть у бізнес, бо там можна більше заробити. У закритій економіці вони йдуть у політику, бо там можна більше заробити, або ж емігрують. Це не лише породжує корупцію, а й забирає найкращий людський капітал, зменшуючи шанси всього суспільства.
8. Огиду викликає не так багатство само по собі, як суперспоживання. Суперспоживання у країні, що воює, м’яко кажучи, недоречно. Всі ми знаємо, як збиралися гроші на армію. Всі ми знаємо, що там і зараз неідеально. Всі ми знаємо, скільки в країні людей потребує допомоги. Суперспоживання — це ознака низької культури, дрібної душі, внутрішньої несвободи і закомплексованості. Ми мусимо запам’ятати, що у цих людей всередині.
9. Я не вірю, що суспільство здатне примусити чиновників віддати на благодійність 10% своїх статків. Але сподіваюся, що певний флеш-моб віддати хоча б 1% почнеться. Назвіть це спробою відкупитися, мені байдуже, бо воно збереже декілька тисяч життів. А це того варте.
10. Навряд чи вся ця історія матиме негайні правові наслідки. Незалежного суду у нас немає і не скоро буде, бо судова реформа розтягнута у часі на ціле покоління. Як сказав мені одного разу автор української судової реформи, суспільство хоче не справедливості, а вироків. Це правда, і з цією правдою треба рахуватися. Є погляд юриста, а є погляд соціолога. Хто пам’ятає «механіку революцій», той знає, що обов’язково певна категорія людей повинна сидіти у тюрмі, це техніка безпеки при роботі із соціальною напругою.
11. Не думайте, що тепер «крадіїв у законі» не оберуть наступного разу до парламенту. Оберуть. Так само, як обрали президентом «двічі несудимого». Ця рабська психологія ґрунтується на помилкових тезах «вони вже накралися», «успішна людина успішна в усьому» та «живи сам і дай жити іншим». Ми не можемо успішно провести перетворення у країні, де 60% мислить по-старому. Нам треба збільшити критичну масу відповідальних громадян з 20% хоча би до 30%. (У кого сума не зійшлася, пояснюю: 20% взагалі не мислить.) А тому — підтримуйте громадянську освіту.
12. Так само не треба думати, що електронне декларування нанесло рішучий удар по популізму. Кажуть, що нинішні опозиційні політики тепер позбавлені морального права говорити про зубожіння населення внаслідок дій злочинної влади. Практика показує, що вимоги до старих політиків з боку їхнього електорату поблажливі. Жити у хоромах і кричати про злиденних вчителів та лікарів можна, бо піпл це хаває.
13. Задекларована готівка, ймовірно, існує у значно менших кількостях. Це спосіб легалізації майбутніх хабарів. Але дуже небезпечний.
14. Рівень довіри до банківської системи у пересічного громадянина та у представника влади приблизно однаковий. На кожного декларанта з мільйоном доларів «під матрацом» приходяться тисячі громадян з тисячею доларів під матрацом (без лапок). У країні є величезна кількість грошей. Але немає довіри. Якщо запустити в оборот хоча би частину цих грошей, кредитна ставка впаде, будуть створені нові бізнеси та нові робочі місця.
15. Переговори з міжнародними донорами тепер стануть набагато складнішими. Тепер вони знають, що у нас гроші є. Тепер вони знають, куди поділися попередні гроші. Можливо, тепер вони змінять свою думку щодо того, чи можлива кардинальна і швидка судова реформа. Можливо, тиск щодо реформ посилиться. Але ми як країна тут не лише виграємо, а й програємо. Статті про наших корупціонерів з’являться в усіх світових медіа, і пересічний європеєць чи американець буде думати про Україну з огидою. А Кремль кричатиме про failed state (провалену державу).
16. На одній території нині співіснують дві країни. Україна пострадянська, де корупція, крадіжки на всіх рівнях та голосування за гроші. Й Україна нова, що успішно воює, збирає гроші на армію і намагається запустити нові бізнеси. Ці дві країни ведуть безкомпромісну боротьбу в умовах тотальної байдужості маси. Проблема в тому, що нова Україна ще не запропонувала своєї альтернативи — смислової, організаційної, політичної. Ось над чим треба працювати.
17. Нова країна має своїх представників у владі, хоч і мало. Ці люди не збільшили статків за останні роки — вони їх зменшили, бо на зарплату держслужбовця не проживеш. Щотижня їх стає менше і менше: втома, закінчилися гроші, невизнання з боку суспільства. Ми мусимо їм дякувати, ми мусимо їх підтримувати. Це завдяки ним поле корупції зменшується, хоч і повільніше, ніж хотілося б. А це тому, що їх мало. І ми мусимо їм добряче платити, щоб вони могли продовжити лупати сю скалу.
Висновок. Наше завдання — відкрити систему. Вона не хоче й опирається. Наша перемога не гарантована. Але важливий крок зроблено.
