Коли уродився хлопцем. Історія ветерана УПА Дмитра Сливчука, який проситься до Збройних сил

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Ох, уже це унікальне село Ільці, що на Верховинщині! Здається, вже нічим не здивують його мешканці. Але ж ні – дивують і надалі. Цього разу розказуємо про невтомного повстанця Дмитра Сливчука. Влітку дідусь написав заяву до військкомату – добровольцем на Донбас. Мовляв, як молоді не хочуть, то змушений іти сам, показати приклад.

На початку листопада Дмитру Сливчуку виповнилося 87 років. Незважаючи на такі роки, моторного дідуся годі застати вдома. «Репортер» двічі ганявся за ним по всьому селу. То він пішов десь товаришів відвідати, то ще кудись подався. Але їдемо. І знову нема вдома.

«Ще зранку пішов у райцентр», – каже донька Катерина.

Радить шукати старенького у музеї Гуцульщини, у школі, чи ж в адміністрації. Шукаємо.

Невеличкий сивочолий дідусь сидить на лавці при вході в адміністрацію. «Пан Дмитро?» – запитуємо. «Дмитро», – без подиву відповідає він.

«А що це вам вдома у теплі не сидиться?».

«А що я там висиджу? Та поки годен ходити, то йду десь. Купу справ маю. От, книжку хочемо видати про УПА у районі», – говорить Дмитро Сливчук.

slyvchuk_ilci2

Нині він є головою районної станиці братства вояків УПА. Таких вояків на Верховинщині лишилося 22. Кожного місяця, в останній четвер, вони мають свої збори, то приходить від сили шість, бо решта – лежачі. От Сливчук і намагається навідувати тих, хто не може прийти сам. Ходить аж у Зелене, Голови, Кривопілля, Бистрець.

Сміється, що як колись замолоду до партизанів ходив, то так і зараз. От, тільки тоді вони були молоді й сильні, а нині старенькі, немічні.

Ходити, передавати новини – то й була робота Дмитра Сливчука. Він був зв’язковим УПА, мав псевдо «Дмитрик». Завербував його сусід «Ванька», той був комендантом. Дідусь зізнається, що спочатку й не знав, що помагає підпіллю – був тоді у п’ятому класі, просто носив записки.

«А то ж парубки були, думав, якісь записки про дівчат, то й нічого не питав, – говорить Дмитро Сливчук. – Аж у 1944 році, коли мені було 15 років, склав присягу і офіційно став членом підпілля. Лиш пам’ятаю, що там були слова: «Або здобудеш українську державу, або загинеш у боротьбі за неї».

Дідусь розповідає, що ніколи ворогам не попадався, нічого зайвого не питав і був зв’язаний лише з окремими людьми, то, вважає, біда й оминула їх родину. Він не був арештований, сім’ю не виселили.

«Я був найстаршим із шести дітей, – говорить дідусь. – Жили у Краснику, трохи віддалено, то ніхто й не звертав уваги, що якесь хлопча собі бігає та й бігає».

Дмитро Сливчук розповідає, що двічі був поранений. Показує шрам на лівій руці – куля пройшла навиліт. Був то 1944 рік. Потрапив у перестрілку між угорцями та москалями, які саме прийшли в Ільці. Угорці тоді мали свій штаб у Краснику, були союзниками німців. А він отримав від коменданта зав­дання розвідати, скільки військових у селі, яку зброю мають…

Вдруге Дмитра поранили через три роки. Вертався з зав­дання, з Ворохти, потрапив у засідку.

«Тікав, то мене ранили у ногу, – розказує дідусь. – Біг, поки міг, далі впав біля потічка, то вже мене мої товариші знайшли, доправили додому. Нога більше року гоїлася. Поки вилікувався, то мого коменданта і зв’язкову вбили, а я більше так ні з ким і не знався. У нашому селі вже підпілля не було».

Крім того, що «Дмит­рик» передавав важливу інформацію, ще допомагав хлопцям з лісу харчами. Каже, не раз серед ночі кіньми у бесагах возили для повстанців бринзу, масло.

«Раз нас п’ятеро везли харчі, певно, для цілої сотні, – розповідає Дмитро Сливчук. – Доїхали до певного місця, де нас зустріли хлопці. Зав’язали нам очі та ще десь кілометр вели до бункера. Потім завели досередини і вже самі коні розвантажували. А ми там сиділи до зорі. Потім знову зав’язали очі, відвели туди, де зустріли. Отак ми гостилися в партизанів. Страшне, як усе було засекречено!».

Про той бункер дідусь розповідає, що був у землі, понад потічок. Дві кімнати – менша й більша – обставлені нарами, стіни обшальовані дошками, а на них зброя висіла. Ще була кухня, окремо туалет.

«Ми боролися, але що ми могли зробити, як у нас сил було замало, але патріо­тизм більший був, ніж зараз у молоді, – говорить дідусь, відчутно підвищуючи голос. – Зараз цього нема, від армії, від війни тікають. Я розумію, що важко йти, але хто нас буде боронити, люди добрі? Уродився хлопцем – йди захищати Батьківщину! Не можна знову допустити ворога сюди, бо то біда. Я знаю».

Так старенького то болить, що влітку Дмитро Сливчук написав заяву до військкомату – добровольцем в АТО. Каже, зброю ще годен тримати, може їсти зварити, патрони набивати.

«Правда, бігати вже не годен, бо там, кажуть, часом треба тікати. Не мож тікати – бити треба. На один удар – двома відбивати, – говорить старий, стискаючи кулаки. – А у військкоматі що? Сміються з діда. Кажуть, ще замолодий іти воювати».

slyvchuk_ilci1

Дідусь вважає, що зараз воювати простіше, бо є чим, а в його побратимів тоді не було нічого – ні зброї, ні їжі. «Наша боротьба була тяжка і люди витримали понад 10 років, – каже він. – Останнього партизана вбили тут, у Ясенові, 20 жовт­ня 1955 року. То був Андрій Маросяк, «Богдан». Хрест поставили, недавно панахиду відправляли. Таких хрестів по горбах є 22».

Крім Дмитра Сливчука, з братства ветеранів УПА більше ніхто воювати не зголосився. «Я ще хоч без клябукі (милиці) ходжу, а вони вже ледве ходять з тою клябукою, – сміється дід. – Але ми скидаємося, гроші з останньої пенсії збираємо для військових. Раз дві тисячі зібрали, потім ще раз».

Зараз у Верховині волонтери БФ «Творча Криївка» знову проводять реабілітацію для бійців АТО із різних куточків України. Дідусь-упівець, каже, дуже би хотів з ними зустрітися, поговорити, подякувати – за те, що були, що воювали.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

СХОЖІ НОВИНИ
маршрут
img_4f8dea6a53c49e41e95246031788c830
646387889_1381175830718564_5962476441685614397_n
ОСТАННІ НОВИНИ
авто
Авто з США для бізнесу: як організувати ефективні постачання для автосалонів
200
На Прикарпатті судитимуть двох сержантів районного ТЦК, які переправляли ухилянтів за кордон
чужий кредит
На Прикарпатті працівниця банку оформляла кредити на клієнтів без їхнього відома
Суддя Булка
Судді-хабарнику з Івано-Франківська винесли остаточний вирок
маршрут
Маршрут вихідного дня? У Франківську далі обговорюють рух транспорту попри ратушу
photo_2026-04-30_13-57-55 (2)
Смертельна ДТП у Коломиї: 19-річний водій Audi збив жінку на переході
349c9efb-4699-4c49-9f29-9fe4b9c07334
Рік тюрми за конфлікт під час обгону: у Калуші винесли вирок за бійку на дорозі
img_4f8dea6a53c49e41e95246031788c830
Держпродспоживслужба попереджає про небезпечні желейні цукерки з ТГК з Нідерландів
681729047_1719991340130572_7322926125836334434_n
Десятикласник з Коломиї здобув «срібло» на Всеукраїнській олімпіаді з географії
646387889_1381175830718564_5962476441685614397_n
Бюджет участі Івано-Франківська: у категорії малих шкіл оберуть більше переможців
image
Благодійні заходи та вшанування героїв: як пройде День міста Івано-Франківська
684256841_1266448758977818_4561269082117819976_n
На Прикарпатті за добу ліквідували 23 пожежі, більшість — на відкритих територіях
Прокрутка до верху