Минулого разу ми колесили Португалією. Тепер спробуємо звідти повернутися в рідну Україну. Попереду чотири тисячі кілометрів вражень і пригод. Адже досвідчені водії погодяться, дорога — це завжди пригода.
Маршрут додому прокладаємо з Лісабону. Звідти до України, якщо дивитись на мапу, є два основні шляхи: верхній — Іспанія, Франція, Німеччина, Чехія, Польща, нижній — Іспанія, Франція, Італія, Словенія, Угорщина.
Низом кілометраж менший, однак дорожчий через платні дороги. Їдемо верхом.
До Іспанії — 200 км, найкоротша дорога — на Бадахос, місто, яке мало б викликати неприємні спогади у наших заробітчан. Українські ж рекетири свого часу зупиняли там чи не кожен бус і брали «мито».
В баку лише 20 літрів дизпалива, бо в Іспанії незрівнянно нижчі ціни на пальне, ніж у Португалії. Кордонів у Європі поки що нема, дороги добрі, тому майже непомітно опиняємось у країні Сервантеса. Перша ж заправка — приємні цифри — солярка по 0,92 євроценти за літр! Враховуючи, що за 200 км перед тим платили по 1,23, із задоволенням заливаємо бак по вінця. До проміжної точки — Мадрида — 400 км, там плануємо трохи відпочити та познайомитися з принадами столиці.
І тут знову є вибір. Можна їхати як платними дорогами, так і безплатними. Будемо економити…
У цій частині Іспанії придорожня інфраструктура розвинена не так потужно, як на сході або в центрі країни. Заправки, кафе, сервіс — усе є, але рівень трохи гірший.
У Мадриді одразу робимо першу помилку, тобто сунемося автівкою у самісінький центр столиці. За півгодини ледве знайшли шпаринку припаркувати мінівен. Далі — пішки по центру, маршрут легко скачати з інтернету.
До речі, щоб не залежати від wi-fi, добре придбати стартовий пакет оператора Orange «Go Europa». Там при першому вхідному чи вихідному дзвінку чи використаному трафіку знімається 1 євро і надається 60 хвилин розмов по Європі та 1000 мегабайт інтернету. Кращого варіанта в Європі я не знаю.
Мадрид — казка. Пласа Майор, Королівський палац, Музей хамону (там можна смачно й недорого перекусити), площа Пуерта-Дель-Соль… Дуже радимо не пошкодувати хоча б один день — місто того варте!
Повернувшись до авто, під двірником знайшли якусь квитанцію. Іспанської не знаємо, паркувальника не видно — поїхали далі. Це була помилка друга. Згодом виявилося, що то «рекомендація» оплатити стоянку в паркоматі, інакше штраф — 90 євро. Довелося повідомляти власнику автівки, бо ж номери португальські, штраф прийде. Виняток — якщо номер країни не з Євросоюзу.
Бути в Іспанії, і не відчути контраст між Мадридом і Барселоною — неприпустимо. Туди 615 км, напрямок на Гвадалахару, їдемо безплатними національними дорогами. Чи не єдиним мінусом «націоналів» виявляється потужний трафік фур, які не так легко обігнати.
Дорогою ще завернули до Сарагоси. Дуже тихе провінційне містечко, особливо після Мадрида. Нормальні ціни. Зокрема купили там кілька хамонів-іберіко. Може, хто не знає, хамон (сиров’ялене свиняче стегно) — національний продукт Іспанії, кажуть, навіть допоміг Колумбу відкрити Америку, бо ж м’ясо не псувалося під час подорожі океаном.
Перед Барселоною, не бажаючи повторити «мадридську» помилку, залишаємо авто у знайомого в Сан-Салоні, за 50 км від столиці Каталонії. До центру Барселони їдемо потягом — швидко, дешево, комфортно.
Перше, що впадає в око — сепаратистські настрої каталонців. Мітинги, плакати, все про незалежність від Мадриду…
Чи не у всіх Барселона асоціюється з архітектором Антоніо Гауді. Тому маршрут традиційний для будь-якого туриста: храм Саграда Фамілія, парк Гуель, будинки Міла та Бальйо. І, звісно, пройтися пішохідною вулицею Рамбла до порту, де стоїть пам’ятник Колумбу.
Рекомендувати побувати в цьому місті — зайве. То, напевно, й так хоче майже кожен. Зауваження — ціни там навіть вищі, ніж у Мадриді.
До Сан-Салоні повертаємось також потягом.
Вночі в околицях бачимо багато диких кабанів. Тутешні фермери навіть запрошують мисливців допомогти, бо шкодять суттєво.
Після відпочинку нас чекає Франція. Дорога намагається вивести на платну магістраль АР-7, навігатор кружляє, та ми все ж таки потрапляємо на «націонал» у провінції Ла Жункера. Перед кордоном ще треба поїсти та заправити повний бак, бо ж ціни у Франції — серйозно.
Далі буде.
Сергій Підгайний
Comments are closed.