Газета Соціум

Туристи, біноклі, птахи. Як на Бурштинському водосховищі розвивають бьордвотчинг

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
«Я називаю це — екскурсія для збоченців. Бо хтось обирає в неділю полежати перед телевізором на дивані, а хтось бере біноклі, фотоапарати та їде дивитися, як у дикій природі виглядають птахи».

З такими словами зустрічає “Репортер” та туристів Володимир Бучко, заступник директора Галицького національного природного парку.

На годиннику 9:30. Місце зустрічі — арки з написом «Слава Україні» на повороті до села Коростовичі узбережжям водосховища. Чекаємо на групу туристів зі Львова, які спеціально їдуть спостерігати за птахами в дикій природі. Нині це називають модним словом «бьордвотчинг».

Бучко за фахом орнітолог. Каже, бьордвотчинг у нас — відносно нове захоплення, а от у Європі, США — поширене. За його словами, лише в Європі є понад 2 млн бьордвотчерів.

«В Україні таких близько 100, у них є потужна оптика і фотоапарати з дальніми об’єктивами, — розповідає Володимир. — Вони змагаються між собою, хто більше видів птахів побачив і сфотографував. І що рідкіснішого, то краще. А ще бьордвотчери мають з собою записники і визначники птахів. Під час екскурсії записують, скільки і яких видів птахів побачили. І зазвичай знають, що вишукують».

В Україні бьордвотчинг найбільш розвинений на азово-чорноморському побережжі, каже Бучко. Туди приїжджають й іноземці. На Західній Україні Галицький НПП — найцікавіший, бо тут найбільше видів.

«Якщо в нас мороз, а на півночі Росії тепло, перелітні птахи залишаться там, — каже Бучко. — Тепер ні в них, ні в нас немає сильних морозів. Взимку на водосховищі може бути до 10 тисяч птахів. Поширені види будуть ближче до берега, рідкісні — на середині водойми чи в очеретах. Бурштинське водосховище має й свої сюрпризи. Наприклад, свищ чилійський, якого ми цілу зиму спостерігали. Де Чилі, а де ми?! Або різні види рідкісних казарок, наприклад білощокої».

Під’їжджає автівка і бус з туристами. Їдемо роздовбаною дорогою в бік водосховища. Біля води зупиняємося, Бучко хапається за бінокль, кілька секунд дивиться на середину озера, де плавають зграйки птахів, швидко ставить зорову трубу:

«Зараз можемо бачити дуже рідкісного птаха. Самець креха малого — білий птах з чорною плямкою навколо ока. Він прилітає до нас з півночі. Гніздиться в тундрі. Дивіться в зорову трубу, поки всі зійдуться».

Туристи виходять з автівок, скупчуються біля зорової труби. Група львів’ян невелика — з десять дорослих і двоє малюків.

З берега видно дрібні темні силуети і недосвідченим оком складно навіть зорієнтуватися, куди дивитись. Аби туристи знали, що шукати, Володимир дістає альбом з фото птахів, показує креха.

Ще кожному роздає по моноклю. З ним не так зручно, як з біноклем чи телескопом, але можна швидко реагувати на заклики орнітолога: «Клас, дивіться, який птах!».

«У центрі зараз качка гоголь — представниця Червоної книги. В Галицькому парку це найчисельніший з «червонокнижних» вид . Їх у нас зимує близько трьох тисяч. Гніздиться в дуплах дерев у басейні Дніпра та на Поліссі. Вона добре пірнає, тому дивіться уважно. А це — великі баклани. Їх зараз більше сотні на трубах», – Володимир помітив бакланів і налаштовує зорову трубу вже в їхній бік. За ним шикується черга охочих заглянути в оптику.

«Вони з’явилися у нас у 1986 році. Тоді на водосховищі був зелений острів, на якому гніздилися багато птахів. Баклани почали будувати там гнізда. У них настільки токсичний послід, що за кілька років спалили ним дерева. А мертве дерево не тримає ґрунт і вода розмила острів. Таким чином баклани зруйнували цілий острів, — розповідає Бучко. — Зараз спробую знайти щось цікаве. Дивіться, ось мартин жовтоногий, якого росіяни називають чайкою. У нас вони загніздилися 12 років тому на риборозплідних ставках, живляться мертвою і хворою рибою, ловлять мишей на полях».

Мартинів видно добре, вони ширяють просто над головою. Ще краще — коли спіймати в монокль чи бінокль. Бучко тим часом перевіряє, як справи біля зорової труби:

«Ну що ви там нагледіли? Давайте я вам наведу. Це що біліється? Крех малий? Давайте бінокль, ні. Це великий норець… О, ще рідкісний вид — гаргара чорновола. Це бомба! Зараз спробую вам навести. Пірнула в пошуках риби, як тільки вичислю, будьте готові».

Поки Володимир Бучко шукав у зорову трубу гаргару, яка пірнула під воду, вже надибав чернь чубату. Каже їх у басейні Дністра гніздиться не більше 10 пар.

«А ось і чапля сіра. Давайте наведу. Одну з наших білих чапельдруга назва чепура, яку ми тут закільцювали, знайшли біля італійського Турина, бо значить вони там зимують», — каже орнітолог. І додає, що останнім часом у нас м’які зими й сірі та великі білі чаплі часто залишаються зимувати. Цьогоріч лишилося зимувати до 20 сірих чапель і шість чепур.

«Дивіться, баклан сушить крила, — привертає увагу Бучко. — Стоїть, певно, на якомусь корчі. Як маєте фотоапарат, зробіть фото, має гарне вийти».

«Це лиска — подібна на мене, бо теж лиса, — жартує Бучко, показує фото в альбомі та приблизний напрямок, де її шукати з оптикою. — А це — пірникоза велика або норець. На водосховищі є чотири види пірникоз. Зимує зараз лише велика та мала . Вони прикривають гнізда гнилими рослинами і за рахунок їх гниття гріє гніздо».

Ще трохи роззявляємось і по машинах. Їдемо на інший бік водосховища, ближче до очерету. Там, каже Бучко, можна знайти щось цікавіше.

Дорогу перебігає горностай з мишею в зубах. Рідкісний вид з Червоної книги. Одразу гальмуємо, вискакуємо з машин. Але то вже хіба, щоб поділитися враженнями від кількасекундної зустрічі.

«Дика природа любить тишу, коли засів сам на березі річки десь із біноклем під кущиком. Птахи підпливають ближче, ти роздивляєшся, — пояснює Володимир Бучко. — Буває група по 30 людей, то вони просто їдуть автобусом вздовж водосховища. Навіть можуть не виходити. Я їм даю біноклі і вони дивляться з автобуса на найбільш поширені види».

З іншого боку озера заїжджаємо вже в Коростовичі. «Ох, яка краса. Це зграйка самок лутка або малого креха північного виду», — помічає птахів орнітолог. На автівку вони не реагують, але щойно пробуємо вийти з машини — швидко відпливають.

Далі їдемо вже з відкритим вікном і дивимося на птахів з машини. Під берегом помічаємо, як виявилося потім, малого норця. Він швидко пірнає, встигаємо спіймати на фотоапарат лише розмитий обрис.

«Він досить рідкісний. Їх на водосховищі — до п’яти особин. Маленький дуже, вже десь заховався, бо лякливий. Може з-під води наставити дзьобик і так дихати. Він нас, може, й бачить, а ми його — ні», — каже Бучко.

Остання зупинка – стенд з видами птахів, яких можна побачити на водосховищі. Далі туристи ще їдуть поближче познайомитися з птахами і звірами, які нині проходять реабілітацію у Галицькому НПП. На прощання Володимир Бучко запрошує приїжджати навесні. Каже, березень-червень можна їздити на Касову гору і в колонію сірих чапель. З оглядового майданчика на дереві на висоті шести метрів можна спостерігати, як ті годують пташенят, висиджують яйця.

Звучить заманливо. Треба їхати.

Comments are closed.