Блискавці вік не шкодить. Розвідниця УПА з Калуша відсвяткувала 90 років (ФОТО, ВІДЕО)

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Нещодавно калушанка Ганна Левицька відсвяткувала серйозний ювілей. Каже, досі живе за тою присягою, яку 16-річною дівчиною прийняла в лісі.

Лишилася з наймолодших

Незважаючи на поважний вік, застати цю тендітну, біловолосу жіночку «Репортеру» вдалося не одразу. Спершу вона відмовилась від зустрічі, бо їхала до Києва в гості до рідних. Але потім як домовилися, так і зустрілися — чітко.

Ганна Левицька, спираючись на елегантний куштур, повільно, але впевнено крокує невеличким сквером у Калуші. У неї гарна коротка зачіска, нафарбовані нігті. Знаходимо вільну лавку, сідаємо. Пані Ганна обережно порпається у маленькій білій сумочці, підібраній під світлу куртку та взуття. Дістає позолочену медаль на жовто-синій стрічці — подарунок від рідних на ювілей. З одного боку вигравіювано 90, з іншого — тризуб і підпис, що то від дітей, онуків і правнуків. Дітей у неї четверо, сім онуків, дев’ять правнуків.

Ще дістає з сумочки кілька світлин. На них сивочолі дідусі у повстанській формі, четверо бабусь у вишиванках. Десь на фото їх більше, а десь менше. То біля пам’ятника Бандері у Старому Угринові, то у Грабівці серед Чорного лісу.

«У 1992 році ми зі Степаном Петрашом заснували братство, то було нас більше як 600, — говорить пані Ганна. — А нині й десяти не збереться — повмирали. Я з наймолодших лишилася. Ми збираємося в Народному домі кожної другої неділі місяця. Маємо там свою кімнатчину — офіс такий. Сходимося хто як може й говоримо про всяке, що в світі діється, згадуємо тих, хто відійшов».

Будь гордий з того

«У 1943 році нас шестеро 16-річних дівчат зібрав провідник з мого рідного села на Рогатинщині, — розповідає пані Ганна. — І в лісі, на галявині, ми склали присягу та вступили до організації. То був такий вік, що нічого не боялися. То зараз би вже роздумував, а тоді… Скільки я по лісах гасала, як не знаю хто, серед ночі. Мала псевдо — Блискавка. Так хлопці назвали, бо дуже швидко ходила. І то так швидко, що мене пізнавали, коли десь ген далеко ще йшла».

Присягу пам’ятає досі. Виструнчується на лавці й декламує. «Я дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської навали, поставив на грані двох світів творити нове життя. Здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї. Не дозволиш нікому сплямити ні слави, ні честі своєї нації…. Чекайте, бо збилася. Я ж пам’ятала, як і всі десять заповідей», — каже ніби розчаровано. Трохи мовчить, аж відчувається, як пригадує.

«Пам’ятай про великі дні наших змагань, — продовжує пані Ганна. — Пімсти смерть великих лицарів. Будь гордий з того, що ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба. Про справу не говори з ким можна, а з ким треба».

Каже, в організації з подружками виконували різні завдання: записки носили, харчі збирали, ходили в розвідку.

«Мали хлопці нападати на Букачівський район, то ми перед тим ходили й спостерігали, чи прибільшилося ворога, чи ті самі, — пригадує. — Візьмемо десяток яєць на продаж, а ціну таку ставимо, аби ніхто не купив. Отут чайна, там штаб, а посередині такі торгові лавочки. Сидимо й рахуємо тих енкаведистів — хто йде на обід чи кожен день однакові, чи нові є».

Всю інформацію переповідали до лісу. Табір упівців стояв серед лісу, на межі Львівської та Станіславської областей. Те місце називали — на Лучках. Там були три порожні польські хати, де часто таборували партизани.

«Раз зимової ночі москалі напали й побили хлопців, — переповідає пані Ганна. — Ті якраз з бою вийшли та й полягали спати. Знаєте, скільки там було хлопців побитих? Батьки саньми їздили з сусідніх сіл забирати тіла. Тоді на початках енкаведисти вбитих не забирали, й рідні могли поховати».

Найчастіше Блискавка ходила в село Журавеньки. Там недалеко в лісі також був табір партизанів. «То село називали Швейцарією, — говорить пані Ганна. — У сіл теж були свої псевда».

Розказує, що в лісі ніколи не ночувала, але в криївку заходила. Пригадує, було там дві кімнати — одна робоча, а в іншій спали.

«Один командир на псевдо Мак так і у жив у криївці з жінкою та двома дітьми. Одне так плакало, що віддали десь в село на виховання, — розказує. — Потім була облава, всіх убили. Одна та дитина й лишилася жива, що віддали в село. Знаю ту жінку, в Бурштині живе. Я тоді якось і не думала, що зі мною теж таке може статися. Слава Богу, небезпека оминала».

Повісила все політбюро

В організації пані Ганна пробула три роки — до 1946-го. Каже, одного разу їх зібрали та сказали дівчатам, аби йшли вчитися, мовляв, скоро Україна буде самостійна й треба освічених людей.

«Мені тоді було 19, закінчила восьмий клас і пішла на роботу вчителькою, а потім вже заочно вчилась в інституті на математичному факультеті, — розповідає жінка. — Так і арешти мене минули — з тою наукою та вчителюванням. Я вже була ніби «їхня», то й не підозрювали».

Вчителювала пані Ганна у рідному Рогатинському районі, потім 13 років у Криму, а потім і на Калущині.

«Раз каже мені директор школи, аби в класі розвісила портрети політбюро, — посміхається. — Приходжу до нього й кажу: «Я тут усе політбюро повісила». А він мені: «Ганно Павлівно, тихо, слідкуйте за тим, що говорите». Він був партійний. От, взнав би, що я в партизанці була!».

Розказує, що завжди мала гарні стосунки з учнями, ніколи їх не кривдила, а вони її.

«Раз на уроці пояснюю щось дітям, а один собі малює, — пригадує. — Підходжу, а він малює тризуб і тихенько так питає: «Ганно Данилівно, а ви знаєте, що то таке?». Я посмішку стримую та й кажу, що ні. Сказала, аби сховав й нікому не показував, бо ще й батька заарештують».

Ганна Левицька хвалиться, що на день народження колишні учні телефонували їй, вітали. «У місті не раз зустрічають: «Ганно Данилівно, Ганно Данилівно, а ви мене пам’ятаєте?» — сміється жінка. — Хлопці з братства приходили вітати. Пісень гарних співали».

Знову виструнчується, цитує слова пісні та знов забувається. «Ай, краще, я заспіваю», — махає рукою і заводить сумну повстанську пісню.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

751871140_1917897112234929_7476888076523244415_n
748955094_1332650862357607_8138213754760246263_n
744955561-1332501159039244-8434961182406588161-n
ОСТАННІ НОВИНИ
749681304_1569330224702427_4070920924420834762_n
Помер старший сержант з Галицької громади Ярослав Костишин
751871140_1917897112234929_7476888076523244415_n
Грози та похолодання: синоптики дали прогноз погоди на понеділок
753164304_1766055171082326_6024445337616026501_n
Музей писанкового розпису з Коломиї отримав грант на пересувну виставку з 700 експонатів
748955094_1332650862357607_8138213754760246263_n
На Косівщині турист травмувався біля водоспаду Терношорський Гук
749208073_2795988670775699_2988056124081950968_n
Судинний хірург з Франківська Ростислав Сабадош став фіналістом конкурсу Орден Святого Пантелеймона
749084853_1039499058599500_4789725726530160145_n
Чекають і вірять: у Лисецькій громаді освятили Алею Віри і Надії
744955561-1332501159039244-8434961182406588161-n
Травмував ногу біля Несамовитого: рятувальники Прикарпаття допомогли чоловікові в горах
d33f81880d34e476
росія атакувала Київ балістичними ракетами: одна людина загинула
750758212_28142393235367223_7820001138515104377_n
Ситуація на фронті: за добу відбулося майже 280 боєзіткнень
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
Прикарпаття втратило військових Миколу Романишина і Петра Козарука
отиопич
Франківець Олег Отиопич за пів року опанував протез, щоб не бути тягарем для сім’ї
лікар терапевт мови
Наступного тижня прикарпатців знову кличуть на "Дні здоров'я"
Прокрутка до верху